Локвук & Ко. Примарний Хлопець

Проте ні—чого вже тут лукавити: дізнатись про це я  

можу. У мене є

   Талант, спроможний прояснити ту давню трагедію. Тому, проходячи в гніві й відчаї коридором другого поверху, я частенько позирала на ці двері.  

   

Минув тиждень. Джордж продовжував свої пошуки, Голлі і приймала замовлення, а череп дошкуляв мені своїми недолугими жартами. Ми з Локвудом і далі працювали поодинці.      

Біля станцій метро з'явились плакати, які запрошували лондонців на карнавал: елегантні від «Фіттес» із чітким текстом на сріблястому тлі, що повідомляли про майбутнє свято «Повернімо людям ніч», і яскраві від «Ротвела», з золотим карикатурним вишкіреним левом, що топче привида й тримає в лапі здоровенну сосиску. А тим часом на вулицях Челсі щодня відбувалися демонстрації й сутички між їхніми учасниками та поліцією: було чимало поранених, а поліція розганяла натовп водометами. Святкова ніч наближалась, проте атмосфера в місті залишалася нервовою й напруженою.  

Локвуд спочатку взагалі не збирався йти на карнавал — його обурювало те, що нас не запросили взяти участь у параді агенцій. Та невдовзі, на превеликий наш подив, ми одержали таке запрошення, ще й особливе. Панна Вінтерґарден, що нині розкошувала в своєму звільненому від привидів будинку, була серед почесних осіб, які мали очолювати карнавальну процесію. Вона й запросила нас приєднатись до цієї процесії — як своїх персональних гостей.  

Від такого впливового товариства Локвуд, звичайно ж. не зміг відмовитись. Тому в день свята ми вчотирьох вирушили пішки до мавзолею Маріси Фіттес, звідки мала розпочатись карнавальна хода.  

Так, саме вчотирьох. Голлі Манро теж була з нами. Мавзолей стояв на східному кінці Стренду — там, де він переходить у Фліт-стріт, на острівці посередині дороги. Раніше там була церква, та ще за часів війни її розбомбили, а потім замінили суворою сірою будівлею, в якій спочивав прах Маріси Фіттес. Це була овальна споруда з бетонною банею: з її західного боку, між двома величними колонами, було влаштовано вхід до мавзолею просто від контори агенції «Фіттес». Над колонами височів трикутний фронтон з вирізьбленим на ньому однорогом — емблемою агенції. Вхід перегороджували масивні бронзові двері, що відчинялись лише в святкові дні, даючи людям змогу побачити простий гранітний надгробок великої дослідниці.  

Н   ад    Лондоном уже смеркло, та карнавал був демонстративним викликом темним силам, тож його організатори запевняли  

учасників у цілковитій безпеці. З кабелів над вулицями звисали захисні ліхтарі. На кожному розі курився лавандовий дим. клубочачись над натовпом, що хвилювався, наче морський прибій, біля мавзолею.  

Над мавзолеєм у чорному вечірньому небі погойдувалась величезна. завдовжки з лондонський автобус, посріблена надувна рапіра. Дороги до мосту Ватерлоо та Олдвіча було захаращено кіосками й атракціонами. Тир «Влучи в привида» сусідував з «Польотом на Полтергейсті», де механічні руки піднімали чоловіків та жінок у повітря: ті аж верещали від захвату. Крутились каруселі з веселими привидами замість коників: у кіосках продавали цукрову вату «Павутиння» та карамельки у формі черепів, кісток і хмаринок ектоплазми. Як і на купальських ярмарках, де зазвичай можна побачити ті самі розваги, най- жвавішими відвідувачами тут були дорослі. Цієї ночі вони почувалися в безпеці, бо цієї ночі головні вулиці Лондона було обсипано сіллю та лавандою й перетворено на барвисту чарівну країну, яку їм так кортіло дослідити. И вони її досліджували — мчали повз нас, чоловіки й жінки, літні й молоді, з розчервонілими від збудження обличчями. Та водночас їхні веселощі здавались мені силуваними: ці люди з відчаю лише намагались удавати, що їхній страх перед ніччю — просто давній дитячий забобон.  

Ми мовчки стояли на розі, тримаючи руки на ефесах рапір і спостерігаючи за всім цим видовищем.  

— Дорослі, здається, щасливі, — зауважив Локвуд. — А ти, Джордже, часом не відчуваєш себе старим?  

— Не настільки, щоб не скуштувати морозива, — відповів Джордж.  

Локвуд кивнув:  

— Я теж не відмовився б від вершкового ріжка.  

— Зараз принесу, — запропонувала я, побачивши через дорогу кіоск із морозивом. — А тобі що взяти, Голлі? Мабуть, фруктовий лід?  

Волосся Голлі було заправлене під облямований хутром капелюшок, який дуже личив їй. На ній було довге пальто, яке чимось скидалось на Локвудове, а на боці — й це неабияк дратувало мене — висіла рапіра.  

— Ні. мені теж вершковий ріжок. Заради такої нагоди.  

— А я вже думала, що ти ніколи не порушуєш своєї дієти. — здивувалась я й вирушила до кіоску, щоб зайняти там чергу.