Локвук & Ко. Примарний Хлопець

Вона сиділа біля дешевої кав’ярні в Баттерсі й жадібно поглинала свій вечірній сніданок — яєчню з шинкою на брудній пластмасовій таці. На ній, як і завжди, була огидна синя куртка, що ховала як обриси її тіла, так і робоче знаряддя, серед якого, я знала, були ножі, ломики та лопатка. Свій незмінний солом’яний бриль вона відкинула назад, відкривши своє біляве волосся й бліде обличчя з тоненькими зморшками біля очей. Зустрічаючись із Фло, я щоразу намагалась уявити, якою вона була б, якби її помити, запахтити парфумами й полю дськи одягти. Приглядаючись пильніше, я розуміла, що насправді Фло не набагато старша за мене.  

Вона подивилась на нас, кивнула й заходилася далі працювати виделкою. Ми підійшли так близько, як дозволяв сморід, і зупинилися, спостерігаючи за тим, як спритно вона кидає собі до рота кожен шматочок яєчні.  

— О, Кабінсе! — промовила вона з повним ротом. — Карлайл!  

— Привіт, Фло.  

— А де ж Локі? — виделка зупинилась. — Упадає за новою дівахою, еге ж?  

— Ні... — здивовано моргнула я. — Вона не ходить із нами на роботу. Вона взагалі не агент. Просто н   аш   а секретарка й прибиральниця... — я примружила очі: — А зв   ідк   и ти про неї знаєш?  

— Нізвідки, — відповіла вона, зішкрібаючи з т   ат ті    останню крихту.  

— Щось я не розумію...  

— Відтоді, як Локі найняв тебе, минуло півтора року.  

Це в нього звичай. Я просто вирахувала, що пора вже йому накинути оком на нову спідничку.  

— Насправді. — Джордж став між нами й схопив мене за руку, що вже тяглася до рапіри, — Локвуд зараз дуже заклопотаний тією навалою в Челсі. Він прислав нас дещо попросити в тебе.  

— Чого ж йому треба? Поради чи послуги? І що я з цього матиму? — Фло зблиснула своїми білосніжними зубами.  

— О. так! — Джордж узявся порпатись по кишенях. — Тут у мене десь були льодяники з лакрицею... Чи вони вже закінчились? Такі смачні — я, мабуть, не помітив, як поїв їх... Гаразд, — стенув він плечима. — Вважай, що я твій боржник.  

Фло аж вирячила очі:  

— Браво! Щоправда, в Локвуда ця штучка виходить краще, ніж у тебе... То чого ж ви хочете? Новин з нашого підпілля? — вона замислено пожувала шматок яєчні. — Усе як завжди: когось прикандичили, хтось пропав безвісти... А Вінкмени знову взялися до своїх справ. Старий Джуліус за ґратами, а чорний ринок перейшов до його жіночки. Аделаїди. Та справжній заправило в них юний Леопольд. От кого всі бояться! Кажуть, він гірший навіть за свого татуся!  

Я досі сердилась на Фло. А юного Вінкмена — зменшену татусеву копію—чудово пам’ятала. Особливо те, як він дивився на нас, коли ми свідчили в суді.  

—Та годі вже, — відказала я. — Йому ж ледве дванадцять років.  

— Тому ти й гуляєш Лондоном, як власною домівкою? Я б на твоєму місці була обережніша, Карлайл. Вінкмени втратили дуже багато. А старого Джуліуса запроторила до в’язниці  

ти...

   Тепер вони мріють помститись тобі. Люто й нещадно... Гаразд, — вона кинула тацю геть і ляснула в долоні. — Один пакунок льодяників я вже заробила, Кабінсе.  

— Чудово, — відповів Джордж. — Я занотую це. Тільки зараз, Фло, ми прийшли до тебе з іншого приводу. Нас цікавить навала в Челсі. Ти працюєш на березі, а лише за кілька кварталів від річки починається справжнісіньке пекло. А що коїться тут, на самій річці? Ти останнім часом нічого не помічала?  

Фло зіскочила з дерев'яної тумби, на якій сиділа, безжурно потяглась, тоді засунула руку під заляпаний мулом край своєї куртки й щось там почухала.  

— Е-е... так. Був тут нещодавно приплив. На південному заході. Зачепив там кілька вулиць. Я стояла тоді на набережній у Челсі й помітила краєм ока три Тіні та Сірий Серпанок. Раніше такого не бувало, щоб Гості підходили до старої матінки Темзи ближче, ніж на п’ятдесят ярдів. Там для них надто багато протічної води, еге ж?  

Джордж кивнув спочатку машинально, а тоді з помітним інтересом. Він дістав з кишені мапу і втупився в неї.  

— Так... так, твоя правда. Дякую, Фло. ти вже допомогла нам! Надзвичайно допомогла! Послухай-но: чи не могла б ти приглядати за берегом річки для мене? Особливо за південно- західною частиною. Мені треба знати, чи з’являтимуться там нові Гості. Повідомляй мене про все, що побачиш. Дістанеш за це хоч цілу тонну льодяників.  

— Гаразд, — Фло припинила чесатись, обтрусилась, підняла з землі свою полотняну торбину і одним хутким порухом закинула її за плече. — Ну, я полетіла. Приплив сьогодні низький, можна буде понишпорити в гнилому череві старої «Вондл Кіз». Побачимось, — кілька швидких кроків — і вона зникла в річковому тумані. —Агов, Карлайл! —долинув до мене її голос. — Не хвилюйся за Локі. Він, мабуть, і справді любить тебе. Бо минуло вже півтора року, а ти досі жива.  

Я вирячилась їй услід:  

— Що це значить?  

Та Фло вже не було. Ми з Джорджем залишились сам на сам.  

— Не звертай уваги, — сказав він. — Фло просто полюбляє дражнити тебе.  

— Так, я здогадалась.  

— Любить побавитись із тобою, як кицька з безпорадною мишкою.  

— Дякую. Ти справді заспокоїв мене, — я уважно поглянула на Джорджа. — А чому вона  

тебе

   ніколи не дражнить?