Локвук & Ко. Примарний Хлопець

— Усякі. Здебільшого Причаєні й Тіні, проте багато також Примар і Спектрів. Трапляються й рідкісніші в   иди   . Тут і кількох Безногих бачили, й Верескуна. Ми частенько знаходили Джерела, та загалом це ніяк не впливало на ситу   ацію   .  

— Скільки кварталів ви вже евакуювали?  

— Майже всю Кінґс-Роуд та сусідні з нею вулиці. Крім західного краю — там напади привидів різко уриваються. Перекрито більшу частину торговельного району, сотні людей переселено до церков та спортивних залів. І всі вони, як ви. звичайно, чули, на всі заставки кленуть ДЕПРІК. Пожвавились Потойбічники та інші культи поклоніння мерцям. Усюди насильство, протести. Одне слово, неспокій.  

— Я чула, що Фіттес і Ротвел збираються влаштувати парад, щоб заспокоїти городян. — зауважила я.  

Барнс затарабанив пальцями по столу:  

— Еге ж. карнавал. Це ідея Стіва Ротвела — влаштувати велике свято під гаслом «Повернімо людям ніч». Урочистий марш від могили Маріси Фіттес до могили Тома Ротвела. Платформи на колесах, повітряні кульки, безкоштовне частування. І всього якнайбільше. А коли свято закінчиться, ми далі візьмемося розплутувати увесь цей невеличкий шарварок.  

Запала мовчанка. Її порушив Джордж:  

— Треба знайти осередок цього суперскупчення.  

— Гадаєш. ми цього самі не знаємо? — набряклі від безсонних ночей Барнсові очиці зі злістю позирнули на Джорджа. — Ми не дурні! І сталося так. що нам уже відомо, де цей осередок. Можеш поглянути сам! — інспектор узяв зі стола свій ціпок, поринув глибше в крісло й тицьнув кінцем ціпка в малу. — Ми — отут, на східному боці. А ось Кінґс-Роуд, а це — ділянка, де привидів найбільше. А тепер, якщо ти. Кабінсе, простежиш положення кольорових кнопок на мапі, то побачиш і сам. що географічний центр навали —   тут,    на перетині Кінґс-Роуд із Сідней-стріт.  

— А що там. на тому перетині? — запитала я.  

— Перекусочна «Тіп-Топ», — пояснив Барнс. — «Найкраща риба з картоплею від Баррі Мак-Ґіла». Я там ніколи не обідав. Але місце чисте. Я маю на увазі,  

чисте    від ектоплазми, бо бруду там вистачає. Ми якнайстаранніше перевірили цей заклад, але нічого не знайшли. І в сусідніх домах та крамницях так само. Ми пошукали в архівах, історія цього місця теж не викликає жодної підозри. Тут не траплялось ні пошестей, ні погромів, ні різанини — нічого такого, що   найчастіше

   виявляється осередком скупчення. Ось тобі й твій осередок. Кабінсе. — інспектор з гуркотом кинув на стіл ціпок. — Що ти на це скажеш?  

— Те. що ніякий це не осередок. — відповів Джордж.  

Барнс тихенько вилаявся й запитав:  

— А   справжній    осередок, звичайно, вже відомий тобі?  

— Ні. Поки що ні.  

— Тоді відшукай його, будь ласка, для мене! Гаразд. Локвуде. Я випишу вам перепустки до забороненої зони, як просила панна Вінтерґарден. Тільки пильнуйте, щоб привиди вас там не вбили, а найголовніше... — Барнс знову заглибився в чиїсь папери. — Найголовніше — забирайтесь геть із моїх очей!  

   

— Я піду до забороненої зони, — сказав Локвуд. коли через кілька хвилин ми знову вийшли на площу, тримаючи перепустки, на яких ще не висохло чорнило. — Погуляю там. щоб відчути дух того місця. Не бійтесь, я там ні в що не втручатимусь. .. А ти. Джордже?  

Джордж подивився на нас такими очима, які бувають, напевно, тільки в сови, що слабує на закрепи:  

— Зараз для мене йти туди — це лише марнувати час. Краще я швиденько збігаю до іншого місця. Люсі, ходімо зі мною. Ти можеш стати мені в пригоді.  

Я завагалась, поглянувши на Локвуда:  

— Звичайно, якщо я не буду потрібна Локвудові...  

— Ні, дякую. Зі мною все буде гаразд, — він машинально, байдуже всміхнувся мені. — Іди з Джорджем. Побачимось удома.  

Він на прощання махнув рукою, різко обернувся — в повітрі майнуло його довге чорне пальто — і за мить уже зник у натовпі агентів, телепатів і техніків.  

Мені аж стиснуло серце — і від болю, й від гніву водночас.  

Я крутнулась на п'ятах, потерла руки, вдаючи завзяття, якого анітрохи не відчувала, й запитала:  

— Куди ж ми підемо. Джордже? До якоїсь цілодобової бібліотеки?  

— Не зовсім. Ходімо, я покажу тобі.  

Він повів мене на південь від площі, повз кордони ДЕПРІК, далі ще якоюсь вулицею, захаращеною слідами заворушень: розкиданими плакатами, порожніми пляшками та іншим сміттям.  

— Це просто жах. — сказала я. пробираючись цим смітником. — Люди божеволіють.  

Джордж саме переступав через плакат із написом:   «АГЕНТИ—ГЕТЬ!»:

 

— Божеволіють? Оце вже не знаю. Вони просто перелякані, їх треба якимось чином заспокоїти. Не можна увесь час жити в тривозі... правда. Люсі?  

— Мабуть, так.  

Ми перейшли порожню вулицю. Праворуч від себе я побачила ще один залізний бар’єр — це означало, що ми з Джорджем ідемо краєм зараженої зони в напрямку Темзи.  

—То ти вважаєш, що Барнс помиляється? — запитала я. — І осередок суперскупчення не в географічному центрі навали? Хіба таке можливо?  

— Бач, — відповів Джордж, — Барнс виходить із того, що це звичайна навала привидів. Але ж насправді це не так. Хіба   така    навала може бути звичайною?  

Я не відповіла, знаючи, що Джордж за мить пояснить усе сам. Так і сталося.