Ловець тіні

Коли зображення чоловіка з вовчою головою опинилося вже на висоті його зросту, Маркусові здалося, ніби вони прямують поряд. І те відчуття виявилося неприємним. За кілька метрів над його головою ходили люди зі спокійним серцем, сповненим знайденої віри. А тут, унизу, він ступав пліч-о-пліч із дияволом.

Він вийшов до круглого приміщення, чогось на кшталт колодязя без отвору. Стеля була низька, однак пенітенціарій зауважив, що пригинатися не доводилось. На стінах по всьому колу ота антропоморфна фігура повторювалася з маніакальною наполегливістю. Маркус освітив зображення ліхтариком, одне за одним, усі оті постаті-близнюки. Аж поки не дійшов до останнього в ряду. І збентежено закляк.

Те зображення відрізнялося від інших. Вовчу голову йому зняли й поклали поряд, наче маску. Під отим зображенням завжди було сховане людське обличчя. Обличчя, яке Маркус добре знав, тому що бачив його тисячу разів.

Чоловік без вовчої маски виявився Ісусом Христом.

— Так, вони християни, — промовив чоловічий голос у нього за спиною.

Маркус різко розвернувся й навів у той бік ліхтарика. Чоловік затулив обличчя рукою, але тільки тому, що світло його засліпило.

— Можеш опустити його, будь ласка?

Пенітенціарій так і зробив, тож незнайомець також відвів руку. Маркус збагнув, що він його вже бачив за інших обставин, уночі в Трибуналі душ.

Адвокат диявола.

А от Баттіста Ерріаґа бачив його вперше.

— Я сподівався, що ти таки не дійдеш до цього, — признався він, маючи на увазі тепер уже розкритий третій рівень таємниці.

— Що означає «вони християни»? — запитав Маркус у чоловіка, одягненого в чорне, утім з розп’яттям на грудях і перснем кардинала на правиці.

— Що вони вірять у Бога і в Христа, так само як ти і я. Ба більше, їхня віра, можливо, ще сильніша та благодатніша за нашу, Маркусе.

Незнайомець знав його ім’я.

— Тоді навіщо їм захищати зло?

— Заради добра, — сказав Ерріаґа, усвідомлюючи, що така концепція могла різати вухо профанові. — Розумієш, Маркусе, в усіх великих монотеїстичних релігіях Бог — він водночас як добрий, так і злий, добродушний і разом з тим злопам’ятний, співчутливий і водночас безжалісний. Так воно у євреїв і в мусульман. А от християни на певному етапі історії відокремили Бога від диявола… Господь повинен був стати тільки добрим, завжди і в усьому. І навіть сьогодні нам доводиться платити велику ціну за цей вибір, за цю помилку. Ми сховали диявола від людства, так само як ховають сміття під килим. Щоб отримати що? Ми звільнили Бога від його гріхів тільки для того, щоб звільнитися самим. Це прояв найвищого егоїзму, хіба ні?

— То виходить, Кропп і його послушники тільки вдавали із себе сатаністів?

— Якщо правда, що Бог водночас добрий і злий, то що таке насправді сатанізм, як не інший спосіб йому поклонятися? Напередодні року тисячного, 999-го, деякі християни заснували Братство Юди. Вони стверджували те, що вже було очевидним зі Святого Письма: без апостола-зрадника не було б мученицької смерті Христа, а без неї в нас не було б християнства. Іуда, тобто Зло, мав вирішальне значення. Вони усвідомили, що існувала потреба в дияволі, щоб підживлювати віру в серцях людей. Таким чином вони придумали символи, що хвилювали душі: що означає 666, як не перевернуте 999? А перевернуті хрести так і залишаються хрестами! А от люди цього не бачать, не розуміють.

— Братство Юди, — повторив Маркус, згадавши секту Кроппа. — Зло зміцнює віру, — завершив він думку і здригнувся від жаху.

— Ти теж бачив, що відбувається там, надворі, цієї ночі. Чи ти уважно придивився до отих чоловіків і жінок, які молилися? Зазирнув їм в очі? Вони почувалися щасливими. Скільки душ врятувалося завдяки Вікторові? Розкажи їм про добро, і вони тебе зневажатимуть. Покажи їм зло, і вони тебе послухають.

— А як же ті, що померли?

— Якщо ми зроблені за образом і подобою Господа, то й він може бути злим. Військо, щоб існувати, потребує війни. Без зла Церква людям не була б потрібна. А кожна війна зрештою змушена рахуватися із жертвами.

— То виходить, що Діана та Джорджо, двоє поліціянтів, автостопівці, Макс, Космо Бардіті… Вони є лише неуникним побічним наслідком?

— Ти несправедливий. Хоча ти мені й не повіриш, я сам колись намагався зупинити різню, як оце й ти. Однак я зробив це по-своєму, дбаючи про вищі інтереси.

— Які? — виклично запитав пенітенціарій.

Ерріаґа недобре примружився, дивлячись на свого співбесідника, адже йому не подобалося, коли його провокували.

— А хто, по-твоєму, наказав Клементе довірити тобі розслідування щодо монстра після того, як ми знайшли повідомлення в сповідальні церкви Сант-Аполлінаре?

Маркус аж рота роззявив від несподіванки.

— Ти завжди хотів знати в обличчя своїх керівників. — Баттіста розвів руки й ткнув себе пальцем у груди. — Ось він, я: кардинал Баттіста Ерріаґа. Протягом усього цього часу ти працював на мене.

Маркус не знав, що сказати. Злість і образа брали гору над розумом.

— Ти від самого початку знав, хто такий соляний хлопчик, і не надав мені можливості відразу його зупинити!

— Не все так просто. Спершу слід було зупинити Кроппа та його посіпак.