Ловець тіні

Машина з розчахненими дверцятами, дівчина з ножем, що стирчить у неї з грудей.

Ніхто з присутніх не відвів зляканого погляду. То були професіонали, готові до всього, хоча слід було зауважити, що з плином годин жаль і відраза поступилися місцем зовсім іншому почуттю. Тому, що слідча називала «ілюзією відстані». Ішлося не про байдужість, а про звикання.

— Це лише початок, — говорив далі Моро. — Мине день, місяць, десять років, і він знову почне діяти, не сумнівайтеся. А тому ми повинні зупинити його раніше. У нас немає іншого виходу.

Він рушив до центру екрана. Тепер зображення падало й на нього, а тому важко було розгледіти вираз його обличчя, так ніби воно бездоганно замаскувалося в тому жаху.

— Ми зараз ретельно просіюємо всі подробиці життя двох жертв, щоб перевірити, чи не міг один з них викликати ненависть або образу до себе чи до своїх рідних: колишні ображені наречені, коханці, родичі з причаєним бажанням помсти, розлючені кредитори чи боржники, зв’язки зі злочинним світом, грубість, вчинена з якоїсь причини… Хоча наразі стовідсоткової певності в тому, що я сказав, у мене немає. Ба більше, я майже переконаний, що можна відкинути всі ці гіпотези.

Віцеквестор вказав правицею на екран:

— Утім зараз я не говоритиму вам про розслідування, докази та методи слідства. Залишмо ненадовго всю роботу копів, забудьмо й процедуру. Я хотів би, щоб ви зараз зосередили увагу лише на оцих знімках. Дивіться як слід.

Моро замовк і став гортати зображення за допомогою пульта дистанційного керування.

— Вам не здається, що в усьому цьому криється певний метод? Цей тип не вдається до імпровізацій, він підготувався. Нехай вам видасться це химерним, однак у його діях немає ненависті. Він ретельний, скрупульозний. Затямте собі ось яку річ: для нього це — робота, і він виконує її дуже добре, хай йому біс!

Підхід Моро вразив Сандру. Віцеквестор знехтував традиційними методами слідства, адже вимагав від них емоційної реакції.

— Я хочу, щоб ви добре запам’ятали ці фотографії, бо, якщо ми не намагатимемося знайти раціональне пояснення вчинкам злочинця, то ніколи його не зловимо. Замість цього ми повинні відчувати те, що відчуває він. Спершу вам таке не сподобається, але це єдиний спосіб, повірте мені.

На екрані з’явилися знімки мертвого юнака першим планом. Рана на потилиці, кров, його бліде, виставлене на загальний огляд оголене тіло — усе це скидалося на сцену з вистави. Сандра не раз бачила, як дехто з колег від виду таких сцен посміхався. Ішлося не про зневагу чи цинізм. То була певна форма самозахисту. Їхній мозок відмовлявся сприймати побачене, як відмовився б сприймати будь-яку безглуздість чи абсурдність. Моро намагався уникнути такої реакції. Йому була потрібна лише їхня лють.

Віцеквестор гортав фотографії далі.

— Не дайте хаосу цієї розправи вас обдурити: це тільки видимість, він нічого не залишає на волю випадку. Він усе продумав, усе запланував і здійснив. Він аж ніяк не божевільний. Навіть майже напевне він добре інтегрований у суспільство.

Якомусь профану оті слова могли б здатися недозволеними, ніби викликаними щирим захопленням. Однак Моро просто уникав того, щоб припуститися помилки багатьох поліціянтів: недооцінити противника.

Віцеквестор вийшов з потоку світла проєктора, щоб поглянути на присутніх.

— Це вбивство скоєне не на сексуальному підґрунті. Попри те що вбивця вибрав парочку, яка кохалася, він не ґвалтує своїх жертв. Лікарі нас запевнили, що дівчина не зазнала насильства, а попередні результати автопсії виключають його і щодо юнака. Отже, наш злочинець, коли вбиває, не слідує інстинктові чи нетерплячці досягти оргазму. Він не мастурбує над тілами, якщо це те, на що ви сподіваєтеся. Убиває, зникає і насамперед — спостерігає. Від цієї миті й надалі спостерігає за нами, за поліцією. Він уже вийшов з тіні, знає, що не може дозволити собі помилок. Однак не тільки він під спостереженням, ми з вами — також. Зрештою переможе не найкращий, а той, хто зуміє скористатися помилками суперника. А в нього перед нами є перевага… — Віцеквестор крутнув зап’ястям, щоб показати присутнім наручного годинника. — Час. Ми повинні випередити цього сучого сина. Однак це не значить, що ми маємо поспішати. Поспіх — поганий спільник. Ми повинні діяти так само непередбачувано, як і він. Тільки так ми зможемо його зупинити. Тому що він — будьте певні! — вже замислив щось нове.

Він зупинив перегляд фотографій саме на останній — на передньому плані Діани Дельґаудіо.

Сандра уявила собі відчай дівчини, яка в напівпритомному, непорушному стані намагалася усвідомити, що ще жива. Дивлячись на її напружене обличчя, вона однак пригадала дивне відчуття, яке охопило її, поки вона робила ті знімки. Розмазаний від сліз макіяж був ще доволі прийнятним. Тіні на повіках, рум’яна, губна помада.

Так, там справді було щось неправильне.

— Погляньте як слід, — вів далі віцеквестор, урвавши її думки, — він це робить тому, що йому це подобається. Якщо Діана Дельґаудіо з якоїсь дивовижної причини зможе вижити, у нас буде свідок, здатний його впізнати.