Ловець тіні

Ніхто не прокоментував того твердження навіть простим кивком. Ішлося лише про малесеньку, приховану надію, та й годі.

Несподівано Моро звернувся до Сандри:

— Агентко Веґа.

— Слухаю, синьйоре.

— Ви добре виконали свою роботу сьогодні вранці.

Від того компліменту Сандрі стало незручно.

— Ми хочемо, щоб ви долучилися до нашої команди, агентко Веґа.

Вона боялася цього запрошення. Будь-хто з колег на її місці неймовірно зрадів би, якби йому запропонували місце в команді Моро. Але не вона.

— Не знаю, чи я здатна виправдати вашу довіру, синьйоре.

Стоячи в тіні, віцеквестор примружився, щоб краще її роздивитися:

— Зараз невдалий момент для скромності.

— Я не про скромність. Просто мені ще не доводилося працювати над злочинами такого характеру.

Сандра помітила, що комісар Креспі несхвально хитає головою.

Моро вказав на двері:

— Тоді сформулюймо це інакше: ви потрібні не нам, не членам команди ЦОС, ви потрібні двом іншим молодим особам, що живуть собі десь і гадки не мають, що невдовзі настане їхня черга. Тому що так воно й буде. Я це знаю, і ви теж, агентко Веґа. І оцією нашою дискусією ми з вами вже змарнували чимало часу, який у них ще є.

Він говорив рішуче. У Сандри не стало духу заперечити Моро. До того ж він уже відвернувся від неї, перейшовши до наступного питання.

— Наші спеціалісти завершують огляд місця злочину в сосняку біля Остії, потім ми зможемо проаналізувати всі деталі, визначити динаміку та modus operandi убивці. Я хочу, щоб ви за цей час зосередилися на тому, що відчуваєте в душі, у серці, у кожній клітинці вашого тіла. Ідіть додому, переспіть із цією думкою. Завтра вранці почнемо працювати. І завтра я не хочу бачити у вас ніяких емоцій, — уточнив він. — Ви повинні діяти тверезо й раціонально. Збори закінчено.

Віцеквестор першим рушив до дверей, за ним і решта посунула до виходу. А от Сандра надалі сиділа на своєму місці, дивлячись на фото Діани на екрані. Поки всі розходилися, вона не могла відвести погляду від того зображення. Їй кортіло, щоб хтось вимкнув проєктор, подальше відображення тих знімків здавалося недоцільним та образливим.

Моро організував для них щось на кшталт емотивного тренінгу, а наступного дня вимагав «тверезого і раціонального» мислення. Однак уже тепер від Діани Дельґаудіо не залишилося двадцятирічної дівчини зі своїми мріями, амбіціями, планами на майбутнє. Вона втратила свою особистість. Перетворилася на матеріал для розслідування, узагальнений образ людини, що стала об’єктом злочину, а тому можна було знехтувати визначенням «жертва», що поступово забувалося. Ота зміна відбулася саме тут, у всіх на очах, під час зборів.

«Звикання, — гірко подумала Сандра. — Антитіла, що допомагають копам пережити зло». Таким чином у той час, коли ніхто вже більше не звертав уваги на фото Діани, поліціянтка відчула своїм обов’язком віддати їй останню шану, принаймні залишившись наодинці в залі. І що довше вона дивилася на той знімок переднім планом, то ясніше виникало в ній усвідомлення, що перед її очима є якась неточність.

Якась деталь не на своєму місці.

У макіяжі, який покривав обличчя дівчини, було щось недоречне. Нарешті Сандра збагнула.

Губна помада.

6

— Учіться фотографувати порожнечу.

Саме так сказав одного разу їхній інструктор із фотоогляду місця злочину в академії. У той час Сандрі виповнилося двадцять з лишком, і їй та одногрупникам оті слова здалися безглуздими. Вона вважала їх пустопорожнім висловом — одним з тих, якими бувалі копи так люблять повчати новачків, видаючи це за життєву мудрість або абсолютну догму, на кшталт «учися у своїх ворогів» чи «колеги ніколи не кидають колег у біді». Для неї — такої самовпевненої, такої зухвалої — ці вислови були часткою промивання мізків, яким частували студентів, щоб тільки не казати їм правди. Тобто що людська раса — справжнє лайно і що вони, коли почнуть працювати в цій галузі, дуже швидко з огидою усвідомлять свою приналежність до неї.

— Байдужість — ваш найбільший спільник, адже має значення не те, що перебуває перед вашим об’єктивом, а те, чого там немає, — додав інструктор і повторив: — Учіться фотографувати порожнечу.

Проголосивши це, по одному запустив до сусідньої кімнати для виконання практичного завдання. Там було влаштовано щось на кшталт інсценування мебльованої світлиці пересічного житла. Та спершу він попередив, що в тому приміщенні стався злочин. Їхнє завдання — зрозуміти, який саме.

Ніякої крові, ніяких тіл чи зброї. Звичайна пересічна обстановка.

Щоб виконати завдання, їм треба було навчитися не звертати уваги на плями від дитячого харчування на дивані, що свідчили про наявність малюка в цьому житлі. А також на запах дезодоранту для приміщень — напевно вибраного клопіткою господинею; на недорозгаданий кросворд, покинутий на кріслі, — хтозна, коли тепер його розгадають; на туристичні буклети, розкидані на столі й залишені тим, хто не знав, що попереду на нього чатує якесь лихо, і гадав, що на нього чекає щасливе майбутнє.