Ловець тіні

Елементи різко обірваного існування. Однак урок був зрозумілий: емпатія відволікає. А для того, щоб фотографувати порожнечу, слід було насамперед створити її в собі.

І Сандра її створила, і сама тому здивувалася. Вона зуміла поставити себе на місце жертви, не пройнявшись її емоціями. Послуговувалася її баченням, а не своїм власним. Уявила, що жертва, напевно, впала на підлогу, а тому й собі лягла. І таким чином побачила під одним стільцем напис:

ФАБ

Ота сцена й була репродукцією злочину, що стався, коли жінка перед смертю знайшла в собі сили, щоб написати власною кров’ю перші літери імені свого вбивці.

Фабріціо. Її чоловіка.

І в такий спосіб надала свідчення проти свого благовірного.

Пізніше Сандра дізналася, що на цілих двадцять п’ять років бідолашна жертва опинилася в категорії зниклих без вісті, а її чоловік тим часом гірко оплакував дружину на публіці та в численних телевізійних зверненнях-репортажах. І що прихована на зворотному боці сидіння стільця правда вилізла на поверхню, лише коли він вирішив продати будинок разом з меблями. Напис виявив новий господар будинку.

Думка про те, що справедливість, нехай із запізненням, однак взяла гору, Сандру дещо втішила. Убивця ніколи не повинен почуватися в безпеці. Однак, попри факт розгадки таємниці, тіла жінки так і не знайшли.

— Учіться фотографувати порожнечу, — вкотре повторила Сандра самій собі, сидячи в салоні власного автомобіля. Зрештою саме цього вимагав віцеквестор Моро: зануритися у власну емоційність на певний час, але потім, випірнувши з неї, відновити необхідну холоднокровність.

Утім Сандра не повернулася додому, щоб роздумувати над власними почуттями перед зборами наступного дня, коли мало офіційно розпочатися полювання на вбивцю. Перед її очима окрім лобового скла стояв сосновий ліс Остії, освітлюваний прожекторними установками. Гудіння дизельних генераторів і засліпливе галогенне світло нагадували їй про сільські народні гуляння. Але до літа було ще далеко, та й музику ніхто вмикати не збирався. Навколо панувала холодна зима, а в лісі лунали лише голоси поліціянтів у білих комбінезонах, які рухалися по сцені злочину, наче то був танок привидів.

Експерти слідчої групи працювали на місці вбивства аж до вечора. Сандра повернулася туди наприкінці дня, на відстані спостерігаючи за роботою колег. Ніхто не запитав у неї, чому вона тут, сидить і чекає, коли всі поїдуть. Але причина в неї була — її гіпотеза щодо губної помади Діани.

Дівчина працювала в косметично-парфумерній крамниці. Сандра не помилилася, коли під час огляду макіяжу жертви припустила, що та була фахівцем у галузі. Вгадавши отой аспект її життя, вона, однак, ще більше скоротила відстань між собою і загиблою. І це було неправильно. Ніколи не слід занадто пройматися справою. Це небезпечно.

Вона засвоїла виснуване нею правило на власному досвіді, коли два роки тому була змушена самостійно розслідувати смерть свого чоловіка, яку згодом швиденько закрили й передали до архіву як «нещасний випадок». Їй знадобилося неймовірне самовладання, щоб не піддатися гніву й скорботі. Однак ризик був дуже великий. Але тоді вона була самотня, могла собі дозволити.

Тепер у неї був Макс.

Він бездоганно відповідав тому стилю життя, який вона собі обрала. Переведення до Рима, нове житло в Трастевере, інші обличчя, інші колеги. Найкраще місце та найкращий час, щоб посіяти нові спомини. Макс був ідеальним супутником, щоб їх розділити.

Він викладав історію в ліцеї і жив заради книжок. Годинами читав, сидячи у своєму кабінеті. Сандра була переконана, що, якби не вона, Макс забував би навіть поїсти й сходити до туалету. Більшої різниці між ним і її роботою копа годі було навіть уявити. Найжахливіша подія, яку йому доводилося спостерігати в житті, — не допит, а незадовільні результати опитування студентів.

Того, хто живе у світі слів, не можна турбувати бридотами реального світу.

Макс неймовірно тішився, коли Сандра просила розповісти їй про його роботу. Тоді він вибухав запальною промовою, жваво розмахував руками, його очі світилися завзяттям. Він народився в Ноттінгемі, але останні двадцять років прожив у Італії.

— У світі існує лише одне місце для викладача історії, — любив повторювати він, — це Рим.

Сандрі не хотілося розчаровувати його розповідями про те, скільки зла зосереджено в цьому місті. Тому ніколи не говорила з ним про свою роботу. А от цього разу взагалі доведеться брехати. Вона набрала номер і стала чекати відповіді.

— Веґа, ти вже давним-давно мала бути вдома, — відповів той жартівливо. Він називав її за прізвищем, як то було заведено серед копів.

— Тут велика справа, і мене попросили зробити додатковий фотоогляд, — промовила жінка, повторивши пояснення, яке щойно придумала.

— Добре, тоді повечеряємо пізніше.

— Навряд чи я встигну повернутися до вечері, тут справ до біса.

— Он як, — тільки й промовив Макс. Він не гнівався, лише розгубився. Це вперше вона заговорила про своє пізнє повернення з роботи.