Мага Віра

ДЕНЬ 47

1. "Наша українська сила контрольована чужою силою? Які є дані на це?"
- Українці, які мають своє "Я", наприклад, підпорядковане білому чи червоному моск­вин­ському "Я", і українці, які мають своє "Я", підпорядковане латино-юдейо-грецькому хри­стиянському "Я", б'ються, як люті вороги, самі з собою.
Які духовні лідери очолюють цю брато­вбивчу домашню війну? Духовними лідерами цього українського поєдинку є треновані в Москві і в Ватикані наші кровні брати — про­фесійні донощики і фарисеї, пишно обмунди­ровані носителі чужих клобуків, жезлів, мережаних лівреїв, панагій, орденів і титулів.
"Не вам, не вам, в мережаній лівреї, доно­щики і фарисеї, за правду пресвятую стать і за свободу. Розпинать, а не любить ви вчились брата! О роде суєтний, проклятий, коли ти видохнеш!" — гнівно писав Тарас Шевченко.
Сьогодні ми, рідновіри, не можемо сказа­ти, що на донощиків і фарисеїв "ми дивились і мовчали та мовчки чухали чуби", як "німії підлії раби". Ні, ми, рідновіри, не мовчимо, ми діємо — діємо, утверджуючи світ Рідної Укра­їнської Національної Віри.
2. "Що робити? Говорю братові-чужо­вірові про науку Вашу, кажу йому, що Рідна Віра — святість вільна українська. А він на мене дивиться і каже: "немає в тій Силенковій Рідній Вірі святощів", і що я маю сказати?"
- Побратиме, коли ховрашок сидить у норі і дивиться на небо, він сонця не бачить, але це не значить, що сонця немає. І кровно рідний брат-чужовір, який сидить, як той ховрашок, у норі чужовір'я, бачить тільки святощі біб­лійні. Він бачить Авраама — жидівського родо­начальника, бачить Мойсея — національного жидівського воєначальника — пророка, бачить Ісуса — любого і милого сина Юдеї (принца з роду царя Давида).
Українець, бачачи тільки святих жидів, каже, що в Рідній Українській Національній Вірі немає святощів. Каже він правильно, тому, що людина не може одночасно сидіти на двох стільцях, людина не може бути рідно­віром і чужовіром одночасно.
У Рідній Вірі є святощі, тільки він (брат-чужовір) не спроможний їх бачити. Щоб в Рідній Вірі святощі рідні побачити, треба ви­ліз­ти з нори чужовір'я і глянути на сонячний шлях духовного відродження рідного народу.
3. "Учителю Лев Силенко, я визнаю Вашу науку — належу до Рідної Віри — і що далі? Яке моє місце в Рідній Вірі? Що мені дає Рідна Ві­ра? І при яких обставинах Рідна Віра може ста­ти великою Рідною Вірою? Принаймні дво­ма словами дайте відповідь на ці питан­ня?"
- Побратиме, справа не в тому, що ти визнаєш мою науку, належиш до Рідної Української Національної Віри, а в тому — як ти визнаєш? Коли ти визнаєш тільки думкою -значить твоє визнання мертве. Знаєш сам — віра, кожна в світі віра без діл мертва.
"Мамо, я визнаю, що я твій син. Пишеш ти мені, що зима, немає дров, немає хліба, маєш порвані чоботи. Мамо, я визнаю, що походжу з вашої ро­дини. Пишеш, щоб я не цурався рідні і признався до свого роду, я признаюся — і що далі?" — пише до мами змосковщений украї­нець — мешканець Калуги.
"Мені мати казала "женись". І я, щоб мати не гнівалася, сьогодні оженився. І що далі?" — питає мамин синок, відчужуючись від соромливої дружини Надії.
Надія, бачачи, що її наречений, одружив­шись, не поводиться, як одружений, плаче. І каже: "І що далі?"
Отже: є визнання, є признання, є любов і є питання: "І що далі?"
Побратиме, життя — це питання і відповідь. РУНВіра — Життя. РУНВіра — це святе рідне поле. Розумієш, поле?
Святе рідне поле тільки того годує, хто на ньому тяжко, але вільно й радісно працює (оре, сіє, жне). І дітей на ньому родить. І обороняє дітей і поле життям своїм. І на цьому кості свої складає, щоб жили діти, внуки, правнуки. І благородні могили предків стають святощами у святинях благородних потомків. Щасливий і мудрий той, хто здіб­ний так ставитися до святого рідного поля!
Побратиме, святе рідне поле не даватиме тобі користи, коли ти визнаватимеш, що воно твоє, та не будеш на ньому працювати, та не будеш його боронити від вторжників. Рідна Віра не даватиме тобі користи, коли ти визнаватимеш, що вона твоя Рідна Віра, та не будеш Її практично втілювати в життя своє.