Мага Віра

Хочеш бути вартісним визнавцем Рідної Віри? Хочеш зайняти славне місце в Родині Рідновірів — працюй тяжко, працюй вільно й радісно на святому полі Рідної Віри.
Кожний рідновір вартісний стільки, скільки він приносить дарів — праці корисної для Рідної Віри, тобто — для самого себе. Бо Рідна Віра — священнодійний шлях, на якому українець самобутньо проявляє і утверджує своє "Я".
Коли ти дією визнаєш мою науку, то це значить, що ти визнаєш упорядковану волю свого "Я". І вільно розпоряджаєшся своїм "Я", і скарбами Вітчизни своєї.
Коли ти своє "Я" поневолюєш духовістю чужого (іноземного) "Я", значить ти не ви­знаєш моєї науки, ти — мій ворог, бо ти раб. Раб (і особливо той раб, який сліпо залюб­лений у своє духовне рабство) не може бути моїм другом.
Твоє місце в Рідній Вірі залежить тільки і тільки від тебе самого. Той, хто працює для Рідної Віри, той, хто живе в ім'я Рідної Віри, той, хто подвиги здійснює в ім'я Рідної Віри, той сам себе увіковічнює в Рідній Вірі, стає Честю, стає Славою і Силою Рідної Віри. Він обезсмертнює сам себе у безсмертній душі внуків Дажбожих.
Для достойних у Рідній Вірі — місце до­стойне й безсмертне. Достойний той, хто своїм життям ощасливлює життя ближніх своїх. Достойний той, хто має приємне життя — приємне життя має той, хто готовий померти за життя, за Вітчизну, за честь роду свого.
Чому я, говорячи про життя, згадую смерть? А говорячи про смерть — згадую жит­тя? Тому, що я хочу, щоб ми, рідновіри, були воістину щасливими людьми — щасливі ті, які вміють день свого народження обез­смерт­ню­вати днем своєї смерти.
Одні люди живуть, боючись померти. Дру­гі люди вмирають, боючись жити. Бачимо, що страх життєвий і страх смертельний — явища не щасливі. Хто здійснює достойний чин для Рідної Віри, той обезсмертнює свою душу в пам’яті сучасних і грядущих поколінь. Хто зник з пам'яти тому, що своїм життям не за­слу­жив на пам'ять, той відщепився від віч­нос­ти рідної духовости і згинув у прірві забуття.
4. "Так, Учителю, але ж є люди старі, немічні. Є діти. Вони щирою душею визнають Рідну Віру, та не можуть вони працювати для Рідної Віри?"
- Вони наші старші і молодші Побратими і Посестри. Вони — тіло наше і душа наша. Ми від них не можемо вимагати того, чого в них немає. Та їм ми зобов'язані Рідною Вірою дати все, що ми маємо. Ми, рідновіри, Одна Родина внуків Дажбожих.
І коли ми в біді — всі ми бідуємо. Коли ми в радощах — всі ми радіємо. Той, хто не тур­бується про недужих Побратимів і Посестер своїх, той має хвору душу — хвора душа не здібна правильно оцінити своє "Я".
"Рідна Віра є малою вірою чи великою — при яких обставинах Вона може стати вели­кою вірою?"
- Рідна Віра тільки тоді буде великою Вірою, коли Її сповідники будуть здібні здій­снювати великі справи. Тільки той уміє бути віруючою людиною, хто здібний в ім'я віри довершувати подвиги. Без великих под­вигів немає великої віри.
5. "Учителю, визнаючи Рідну Українську Національну Віру, я став людиною вільного духа. Ніхто мене не лякає ні пекельними карами, ні, як писав Іван Франко, "попівсь­кими тортурами".
Я вільний, і все ж — зневірений, бо бачу, що цей мій вільний дух не дає мені вільної України. Не дає мені особистого щастя. Робіть, Учителю, так, щоб вільний дух при­носив волю Україні, а коли Україна вільна, то щоб він (вільний дух) давав їй силу".
- Побратиме, твій дух вільний, але він неактивний, не творчий. І тому він має малу вартість. І тому він тобі не дає особистого щастя.
Хтось десь, пригадую, у старих книжках з антропології писав, що "малороси — хлібо­робський народ неповороткий, вайлуватий, повільний у рухах".
Читаючи це, я був обурений. Я хочу, щоб мій народ був народом активним, бистро­ум­ним, винахідливим, рішучим, спритним. Коли з тих чи інших обставин (обставин тися­чоліт­нього духовного рабства) такі корисні ри­си характеру в нас занедбалися, ми їх повинні свідомо виплекати, вивчаючи зміст на­шого життя, суть нашого тілесного і духовного "я".
Ми повинні бути активним, діяльним, енер­гічним, тобто, великим народом, талано­ви­тим народом. Пасивність, збайдужіння, бездіяльність, громадська кволість, вайлува­тість — це смиренне безталання. Ні, це щось більше — це традиційне нещастя!
Ми, рідновіри, змагаймося не тільки за волю нашого національного духа, а й за активність, вольовість волі національного духа, за його невсипущу творчу енергію.
Вільний національний дух подібний на поле, вільне, непорочне, неоране поле. Одні люди, працюючи на цьому полі, множаться і славляться. І своїм красивим життям дивують світ. А другі, розлінившись на цьому вільному багатому полі, дрімають.
Лінивство тілесно здорових людей — це хвороба, якою ніколи не хворіють достойні люди. Побратиме, ставши людиною вільного духа, вільно твори подвиги, корисні для народу. І цими подвигами сам себе ощаслив­люй і ближніх своїх.
Вільний дух дає тобі право бути вільною людиною — умій активно, творчо, кмітливо і відважно цим скарбом користуватися.
Любиш силу? Сила наша тільки тоді буде сильною, коли ми навчимося все робити самі. Сила родиться під час щасливої натхненної тяжкої праці. Тільки той народ, який все робить сам, сильний. І вільний. Він сам утверджує самостійну силу свого "Я". Не кажу, що не можна користуватися кращими винаходами того чи іншого народу тому, що вони чужі. Можна, та треба робити так, щоб вони (чужі творива) були підпорядковані силі рідного народу.
6. І дипломатія — сила велика. Може б ми, рідновіри, звернулися до японців, арабів, жидів, індусів. Вони мають свої рідні віри, їм легко зрозуміти нас, рідновірів. Може б вони нам допомогли побудувати Святиню Даж­божу? Матеріяльно ми слабі. Що про це скажете, Учителю?
- Очевидно, ніхто не проти того, щоб отримувати допомогу від посторонніх сил особливо тоді, коли така допомога потрібна. І ми б від такої допомоги не відмовилися, якби не оте "якби".
Коли сильний помагає сильному — це зна­чить пан помагає панові. У кожного з них за­лишається самостійне "Я" недоторканою свя­тістю. Коли сильний помагає слабому — від­бу­вається духовна, або матеріяльна домінація сильного "Я" над слабим "Я". Ми, рідновіри, не можемо дозволити, щоб будь-яка сила чу­жого "Я" домінувала над силою нашого "Я".
А тепер промовлю, Побратиме, до душі твоєї. Святиня Дажбога — це твоя совість, твоє духовне обличчя. Хочеш ти, щоб чужі люди позичили тобі совісти, позичили тобі духов­ного обличчя, щоб і ти був совісною люди­ною, щоб і ти мав духовне обличчя?
Святиня Дажбожа — це любов твоя, це твоє рідне шукання Бога. Хочеш ти, щоб чужі люди тобі позичили любови, щоб і ти був людиною здібною любити? Рідне шукання Бога — мати рідна.
Людина без своєї совісти, без своєї любо­ви, без свого шукання Бога не є достойною людиною. Не позичаймо! Не позичаймо ні в кого в світі (ні в приятелів, ні в ворогів) ні віри, ні совісти, ні любови. Будьмо самі творцями святощів. І вони нас наснажуть мо­гутньою силою. І світ визнає нас достойними людьми світу.
Віруючі, воістину великі віруючі люди, як знаємо з історії релігій світу, продавали свої хати, жили на воді й хлібі, і будували святиню, вірою своєю чаруючи людство.
Вони (воістину великі віруючі люди) ві­рили, що є добра смерть і є добре життя. Доб­ра смерть і добре життя тільки там існують, де відбувається перманентна священна боротьба за утвердження на небі й на землі волі рідного "Я".
Святиня Дажбожа — Дім, в якому ми, рід­новіри, сходимося, щоб мати Священну Го­ди­ну Самопізнання. СВЯГОС — Священна Го­ди­на Самопізнання. Є в світі встійнене пе­ре­ко­нання: коли хочеш пізнати Бога, людей, світ, пізнай сам себе — пізнай свою ду­шу, пі­знай свій рід, пізнай своє минуле. І пе­ред­чут­тям (ін­туїцією) передбач хід свого май­бутнього.
Ми, рідновіри, самі себе пізнаючи на Свя­щенній Годині Самопізнання, пізнаємо таїни життя нашого, пізнаємо правильний шлях до Бога, пізнаємо правильне розуміння і відчу­вання Бога, пізнаємо радощі і смутки рідного народу. Ми не смиренні раби Божія, які со страхом і трепетом стоять на колінах перед жидівським кивотом, перед іконами (обра­зами) біблійних жидівських праотців.
Ні, ми достойні люди — натхненники Божі, правдоносні лицарі Божі.
Я приніс науку, осяяну енергією священ­ного світла Дажбожого. І ставлю її вище жит­тя мого. Я їй підвладний. У ній славиться сила Неба і Землі. Я кажу: ми, українці, впродовж десяти століть були тяжко обмануті тими чу­жинцями, які вторгалися на наші зем­лі, щоб нас робити щасливими, культурними, пись­мен­ними, релігійними, справедливими. До­сить!
Ми, рідновіри, не хочемо, щоб чужі люди праведні чи неправедні робили нас на нашій землі щасливими, культурними, письмен­ними, релігійними, справедливими!
Ми, рідновіри, будемо щасливими тільки тоді, коли щастя самі собі здобудемо своїми руками, своєю зброєю, своєю мудрістю, своєю вірою і любов'ю.
Ми, рідновіри, будемо культурними людь­ми тільки тоді, коли ми самі свою рідну куль­туру творитимемо. І правильно освіченими людьми ми будемо тільки тоді, коли ми будемо освічені по-рідному.
І релігійними людьми ми будемо тоді і тільки тоді, коли наша рідна релігія родити­меться в наших душах сама по собі з наших почувань, з розуму нашого, з творчого життя нашого, з божественного світла Дажбожого. Родитиметься так вільно і так природньо, як родиться вільно і природньо в душі матері материнська любов. Тільки наша, нами утверджена справедливість, поробить нас справедливими людьми!
У вересні в 67 році у "Самобутній Україні" я писав: "У душах наших, як святе натхнення, визрівають хотіння мати Святиню Рідної Української Національної Віри. І ми її матимемо! Ми її побудуємо із божественних скарбів Української Віри в Єдиного і Всюди­сущого Бога, що в нашому розумінні є Доско­налістю світу. Ми її побудуємо з благород­но­го вогню сердець наших, з нашої непороч­ної вірности Матері-Україні". І ми її побудували.
7. Мій сусід — активний рідновір, але дехто з рідновірів не високої думки про нього. Учителю, ми повинні високо цінувати усіх активних людей.
- Активність — дорогоцінна риса людського характеру. І я високо ціную активних людей. І хотів би, щоб їх було якнайбільше в рядах Об'єднання Синів і Дочок України Рідної Української Національної Віри.
Але у всіх випадках будьмо розсудливими: активність стає лихом тоді, коли вона не організована, анархічна, грубіянська.
Активність повинна бути продумана, ціле­спрямована, культурна, благородна. І узгідне­на з інтересами ОСІДУ РУНВіри. І спря­мо­ва­на для творення авторитету керівних органів ОСІДУ РУНВіри тепер і завжди. (Знаємо, що там, де немає авторитетного проводу, немає успіху, постає свавілля і поразка).
Активність, яка свідомо чи несвідомо, явно чи скрито шкодить справі розвитку Рідної Віри, не може нами цінуватися: така активність нагадує "ведмежу прислугу". Що таке "ведмежа прислуга"?
Наприклад, циган мав вірного ведмедя. Він (ведмідь) на базарі на залізному ланцюгу танцював під сопілку фокстрот. І за такі атракціони циган давав йому грудочку цукру. Під час спочинку заснув циган. Ведмідь помі­тив, що сіла муха на ніс доброму господареві.
Ведмідь вирішив убити муху, щоб вона не докучала сплячому. Лапою вбиваючи муху, він убив і господаря свого. Справа, як бачимо, не в активності, а в культурі і шляхетності активности.
РУНВіра хоч і основана на вірі Предків, та вважається вона наукою з новими поглядами на світ. І має Вона нове розуміння Бога. І Нею (святою РУНВірою) можна рідних людей чарувати і можна насторожувати: від чого це залежить? Тільки і тільки від культури мислення, культури почувань і культури активности.
МИ, рунвісти, хочемо, щоб народ шанував нас, любив нас. І ми хочемо, щоб нами гордилися наші діти, внуки, правнуки. Ми так хочемо тому, що ми любимо самі себе.
8. "Це ж самолюбство, нескромність. Ми повинні всюди підкреслювати, що ми самі себе не любимо. І для нас байдуже — люби­ти­муть нас наші потомки чи ні. У нас, рунвістів, є самолюбство, самовпевненість, самопохва­ли. І дехто бачить в цьому формування нового характеру людини української. Учителю, які Ваші в цій справі міркування?"
- Ми, рунвісти, повинні інтереси Рідної Української Національної Віри ставити на перше місце. А інтереси особисті — на друге. Коли ми будемо людьми такої високої гро­мад­ської і особистої моралі, ми здобудемо — ми завоюємо славу кращих людей України і Світу.
"А що станеться з нами, коли ми свої особисті інтереси поставимо вище інтересів Рідної Віри. І будемо самі себе потішати, що якось воно буде. Інші люди добру справу робитимуть за нас. Бо ми за особистими справами часу не маємо?"
- Нічого особливого не станеться. Про­живши вік, відійдемо з світу цього. Потомки наші (діти, внуки, правнуки), історію життя нашого вивчаючи, соромитимуться нас. І вони скажуть: "Батьки наші були людьми сіренькими, буденними. Не мали вони ні натхнень світлих, ні дій благородних. Вони від чужовір'я відійшли, а присвятити себе святій Рідній Вірі не здібні були. Знеславили самі себе рабською прив'язаністю до спожи­вацьких способів життя".
Про самолюбство, самовпевненість і само­похвалу скажу тобі таке. Десять століть про­фесійні архиєреї чужовір'я вбивали у нашому народі почуття самолюбови, почуття само­впев­нености і самопохвали, щоб перетворити його (народ наш) у смиренних овець стада Христового, правильніше кажучи — попівсь­кого.
Побратиме, люби сам себе. Люби сам себе гідністю. І пам'ятай: той, хто не любить сам себе, ніколи не любитиме ближчих своїх. Той, хто не любить сам себе, той і не поважає сам себе. І не шанує слова свого. І не виконує узятих на себе обов'язків.
Спитай сам себе: що вартий той народ, який не любить сам себе? Англійці люблять самі себе; вони впевнені самі в себе, вони хвалять самі себе. І такими є — жиди, німці, москвини, французи, араби, італійці та інші достойні народи. І зайці.
9. "І зайці? При чім тут зайці? Знаю — жартуєте".
- І заєць любить сам себе, він певний сам у себе. І він своєю швидкістю хвалить сам себе. Заєць не глупий — він не жде поки вовк почне його хвалити, що він смачний.
Той, хто не впевнений сам в себе, ніколи не буде впевнений у побратимів своїх. І підо­зрюватиме їх. І ширитиме всюди підозріння до них. І це зрозуміло — як же він може бути певним за інших, коли він сам за себе не певний.
Той, хто не здібний сам себе похвалити своєю достойною працею, своєю щирою жерт­венністю, своїм подвигом, своєю побра­тим­ською вірністю, той є людиною жахли­вою, нестерпною. І не ждіть, щоб така людина найкращу людину хвалила, любила. Ні, вона їй заздрить. Вона сама не здібна довершити доброї справи і ненавидить ту людину, яка добру справу довершує.
Той хто любить сам себе, той уміє цінувати любов, знає радість і сльози любови. Той, хто любить сам себе, той дорожить честю своєю, дорожить словом своїм, дорожить ім'ям роду свого. Той, хто не любить сам себе, небез­печний. Він ненавидить весь світ: бо як же він може любити світ, людей, коли він навіть сам себе не любить.
Я кажу: "Побратиме, ніде не реклямуйте, що ви самі себе не любите. Бо ніхто вам не повірить. Навіть той, хто вмотивовано і щиро доводить, будучи не злою людиною, що сам себе не любить, він насправді сам себе любить несвідомою любов'ю. Він любить сам себе інстинктом самозбереження".
Ті, які маніжаться, знизують плечима і ніби підкреслюють, що вони такі скромні, такі не самолюбні (похвал не люблять, доброго слова про себе не люблять чути) є хитро замаскованими жорстокими егоїстами. Вони небезпечні тому, що не щирі самі з собою і з ближніми.
Вони не знають, що мати-Природа кожну живу істоту обдарувала самолюбов'ю. Лев любить сам себе, собака любить сам себе, орел любить сам себе. І всі вони, люблячи самі себе, діляться з дітьми своїми крихтами їжі і теплом серця свого.
Побратими, люблячи самі себе, вірячи самі собі, хвалячи самі себе, ділімося самі з собою крихтою хліба, краплею води і теплом серця свого.
10. "Чи можна всяку любов до себе оправдувати?"
- Ні. Монах, який над берегом Дніпра сам себе замурував у печері і демонструє своє відречення від сонця, від щебету пташок, щоб спасти свою душу, є хворобливим самолю­бом. Він в ім'я спасіння своєї темної душоньки і поселення її у царстві небесному, відрікся від рідного народу, і зовсім не дбає про справи Вітчизни своєї.
І є люди (сучасні світські люди), які люблять самі себе хворобливою любов'ю: такі люди усіх ненавидять, усім заздрять, усім недовіряють. Вони не люблять належати до громади. Вони замкнуті самі в собі. І таких людей майже не можна бачити в активному громадському житті.
"Учителю, кажете: "Ми, рунвісти, повинні інтереси Рідної Української Національної Ві­ри ставити на перше місце, а інтереси особисті — на друге. Отже, ми повинні не себе любити, а Рідну Українську Національну Віру?""
- Ми і Рідна Українська Національна Віра — матеріяльна і духовна суть одна. У нас же є святий закон: ВСІ ЗА ОДНОГО ОДИН ЗА ВСІХ. Той, хто є господар сам над собою, той, хто любить своє особисте господарство і ставить його інтереси на друге місце, а інтереси Рідної Української Національної Віри — на перше місце, робить це з достойної любови до себе, а не з ненависти до себе чи до свого особистого господарства. Він знає: громада Рідної Віри — родина його. Він — її достойний і гордий син.
11. "Чому в деяких людей немає "Чому?" Є в цьому якась вада характеру — на непра­вильний шлях спрямоване мислення?"
- Найгіршою стороною характеру раба є те, що він майже ніколи не здібний ставити питання "чому?".
Сталася помилка, поразка, сварня, неяс­ність, затримка, суперечка, раб, бачачи все це, сліпо обурюється, осуджує все і всіх. Він нарі­кає, картає, обмовляє авторитетних провід­ників. Він вживає лайливі слова. Та ніколи він не ставить питання "чому?".
Ми, рунвісти, не є рабами. Щоб не сталося в нас (навіть щось найприкріше, найболю­чіше, найнеприємніше), ми ставимо питання "чому?".
Поставивши питання "чому?", уміймо спокійно і всесторонньо дослідити справу. Не робімо швидких гарячкових висновків і осуджень.
І головне: завжди стіймо по стороні тих людей, які діють на користь Об'єднання Синів і Дочок України Рідної Української Націона­ль­ної Віри.
Уміймо пізнавати тих людей, які прагнуть бути у проводі, будучи людьми лінивими, бо­язливими і скупими. Їх до проводу не можна допускати тому, що вони, ставши провідни­ками, своєю лінивістю, боязливістю, скупістю будуть всім давати злий приклад. Усім, хто помиляється, даваймо нагоду виправити помилки.
Керуймося всюди і завжди розумним священнодійством: ми, рунвісти, зерно, а душа народу — поле. Впадімо зерном любови і вірности в душу народу, щоб в народі буйно врожаїлася Рідна Українська Національна Віра.
12. "Яке в нас, рідновірів, має бути став­лення до багатства? Христос сказав стрічно­му, щоб він роздав свій маєток і тоді йшов з ним. Маркс сказав, що тільки пролетар є надійною силою в боротьбі проти капіталіста. Чому вони так однозгідно казали — є в цьому якась стратегія перемоги чи нехіть до приватної власности?"
- Я кажу: любіть багатство (багату хату, дорогі річі, гарні меблі, багатий одяг) так, щоб воно служило Вам, Рідній Вірі.
І будете ви щасливими, вільними і мудрими людьми. І діти ваші будуть вашими, і Вітчизна ваша буде вашою.
Коли ви любитимете багатство (багату хату, дорогі річі, гарні меблі, багатий одяг та інші свої маєтки) так, що забудете самі про себе, про Рідну Віру, про матір-Вітчизну свою, станете ви рабами темними, тренованими попихачами німецькими, жидівськими, моск­винськими.
І хата ваша розвалиться. І дорогі речі ваші постаріють. І гарні меблі ваші погниють. І багатий одяг ваш стане дешевим. Багатство зробить вас нещасними людьми. Бо не багатство служило вам, а ви служили йому.
Не маючи продуховленої душі, не маючи Рідної Віри, не маючи рідної мудрости життя, не знаючи історії народу рідного, ви і дітям своїм нічого рідного не дали. Ви дітям своїм не показали рідної дороги життя. І вони пішли від вас, самі себе не знаючи, самі себе ненавидячи. І щезли у морі забуття.
Христос так, як і Зороастр, Будда, Мога­мет знав, що людина не може бути вільною, коли вона сліпо прив'язана до свого маєтку. І ставить свій маєток вище віри своєї, вище переконань своїх. Вона, боючись утратити ма­є­ток, приховує погляди свої. Хитрує і манев­рує, щоб і приятелям, і неприятелям догодити.
Той, хто лишив маєток і пішов за Христом, не боявся утратити те, чого він не має. Він не прив'язаний до земних благ. І тому готовий творити подвиги. І своїми подвигами роззброювати багатих. Я вже казав, що велика віра там, де великі подвиги.
Найбільш безстрашні ті, які крім життя, нічого не мають: знали про це Маркс і Лєнін. Наприклад, москвинські гнані і голодні про­летарі штурмували палаци, щоб у них замеш­кати. І вони замешкали. Вони (пролетарі), вірніше — їхні вожді стали красними графами, баронами, маршалами — жорстокою кастою лєнінського дворянства. Нічого не змінилося — білий барон став пролетарем, а пролетар став красним бароном. Маркс таку зміну меш­канців палацу зве клясовою боротьбою.
13. "Так воно було всюди і в різні епохи людства: одні обожнювали Будду, а інші — про­клинали Будду. Одні казали: "Ісус — Син Бо­жий", а інші — "Ісус — безбожник, аван­тюрник, неморальна людина, самолюб, дема­гог". І так і в нас є: одні Учителя шанують, а інші — обмовляють, глузують. Кажуть, що Учитель має твердження помилкові. І що на це відповідати?"
- Я нікого не примушую вірити мені, або — не вірити. Той, хто вважає, що моя наука хибна, що я людина недобра, хай залишить мене і шукає собі іншої дороги.
Так, є люди, які в моїх працях знаходять ту чи іншу помилку, але у своїх працях вони жодної помилки не бачать. Вони були б поважнішими людьми, якби вміли самі бачити свої помилки, і не страждати над моїми.
Мені шкода тих людей, які своїми безсер­дечними нападами на мою особу, самі свої нерви виснажують. Їм би я хотів сказати — зжальтеся самі над собою. Зрозумійте, що достойно мене критикує той, хто творить діла кращі, як мої, а не той, в кого в очах по­темніло від безпорадної злости на мою особу. О, бідні, бідні, їх так роздратовують дріб­нички, що про великі справи вони не здібні думати.
Вони проголошують мій погляд на ті чи інші справи помилкою, хибою, забуваючи, що мій погляд є моїм поглядом, і я маю право його мати. І його проповідувати.
Є різні погляди на ту чи іншу історичну теорію, на ті чи інші закони етики, естетики. І власне й краса людства в тому, що воно здібне мати багато поглядів на одну справу. Наприклад, є десятки теорій про походження життя на землі. І творцями їхніми є найбільш обдаровані сини світу.
І точиться боротьба між їхніми творцями і визнавцями. Точиться боротьба врівнова­же­на, достойна. І жорстока. І кожний, хто веде боротьбу, знає, жодну теорію про походження життя на землі не можна вважати абсолютом — у кожній з них є помилки, є шукання, є передбачення.
Я вважаю, що кожна людина має право на ту чи іншу справу мати свій погляд. Я — не Бог, я — людина: не було й не буде на світі людини без помилок. І Христос — Бог християнський помильний. Він помилився, вірячи, що апостол Юда — вірний побратим.
Людина стала людиною тому, що вчилася на помилках. Хто не робить помилок і на помилках своїх і чужих не вчиться, той не є людиною.
Та тверджу і завжди твердитиму, що я не помиляюся, проповідуючи, що рідна мати — рідна, а чужа мати — чужа, рідна віра — рідна, а чужа віра — чужа, рідне розуміння Бога — рідне, а чуже розуміння Бога — чуже. І ці твердження я проголошую святими і вічними догмами Рідної Української Національної Віри. І вірю -достойні люди ніколи не будуть осуджувати їх.
14. "Рідна Віра, яку відроджує Лев Си­ленко, несе неспокій у мою родину. Отож — лишіть мене в спокою. Теща хоче, щоб я, університет закінчивши, так вірив у Біблію, як вона. І так стояв у церкві перед образами біблійних жидів, як вона стоїть. І я стою, бо хочу спокою. Вона гордиться, що зять робить все так, як вона наказує. І я мовчу, бо хочу спокою", — каже мені сусід, мій рідний брат — чужовір. І шкода мені його.
"Скажіть, Учителю, що йому можна сказати щодо того його "спокою?""
- Вірити в те, в що не хочеться вірити — неспокій. Ненависть — неспокій. Любов — неспокій. Зустріч — неспокій. Розставання — неспокій. І світ — неспокій.
Твій сусід, живучи, хоче спокою? Смерть — спокій. Не раджу живим шукати такого спо­кою. З неспокою постало життя, і тому воно неспокійне. З світла Дажбожого постала лю­дина, і тому вона любить світло. І йде до світла. З світла (з вічного неспокою — руху) виходить людина і повертається вона до нього. Світло — Неспокій (Енергія). І Дажбог (Датель Буття) — Свята Таїна Незнищимої Енергії.
Іди, Побратиме, і скажи про це сусідові, братові своєму. І пам'ятай, що справа не в спокою чи неспокою, а в тому, які в неспокою домінують сили — темні чи світлі, мудрі чи глупі, рідні чи чужі, вільні чи рабські.
(Буття — це Природа. І Буття — це Мислен­ня. Природа і Мислення в Бутті. Є мало­роз­винене Буття і є високорозвинене Буття. Вічна (невичерпна і незнищима) самоутверджуюча Сила (Енергія) є Першоосновою несвідомого і свідомого Буття, ім'я їй — Дажбог.
У "Біблії" Бог виступає, як особистість, яка ходить, говорить, погрожує, судить, карає, милує. У "Мага Вірі" Бог безособовий, Бог — Вічна Всюдисуща світла Сила, без Якої не може існувати несвідоме і свідоме буття).
Людина є творцем віри, творцем розумінь Бога, волі, моралі, культури, краси, звички. Людина є творцем свого шляху життя. Закон — це порядок. Є закони космосу, неживої і живої природи. Є закони мислення, почування, племени, держави.
Людині потрібні закони Правильного Жит­тя, щоб вона могла самовдоскона­люва­тися. Самовдосконалення — прагнення людини покращувати себе, свій шлях життя. Там, де немає морального самовдосконалення, немає самопізнання.
Латинське слово "морес" значить "звичаї", звідси — "моральний" (звичаєвий). Щоб пізна­ти вдачу народу і його самобутність, треба пі­знати його звичаєвість і обрядовість (культу­ру).
Правильне Життя має Правильне Мислення, Правильне Хотіння, Правильне Виконання, Правильне Ставлення до себе і оточення, Правильне Харчування, Правильну Любов, Правильну Віру.