Читаем Маленький друг полностью

Азіати — під радісним керівництвом Боверса, який роздягнувся до тільника й працював пліч-о-пліч із ними — сікли льодяну брилу в такт музиці. Гудіні феєрично випереджав їх із паяльною лампою. По сцені розходилася широка калюжа: пінгвіни-музиканти з превеликим задоволенням утішено дриґалися під краплями крижаної води, що ляпотіли в оркестрову яму. Капітан Скотт, на сцені ліворуч, робив усе можливе, щоб утримати тягового собаку Османа, — який звірів, запримітивши кота Гудіні, — і сердито гукав за лаштунки, щоб Мірз прийшов йому на допомогу.

Таємнича постать у спузиреній брилі льоду вже залишалася за якихось п’ятнадцять сантиметрів від паяльної лампи й ножівок китайців.

— Відвага, — ревнув із галереї полярний ведмідь.

Інший ведмідь зірвався на ноги. У лапі, що була схожа на дебелу бейсбольну рукавичку, він тримав трепетливого голуба, а тоді відгриз йому голову й виплюнув її кривавим кавалком.

Гаррієт не до кінця розуміла, що відбувається на сцені, хоч усе й здавалося вкрай важливим. Умираючи від нетерплячки, вона навшпиньки витягнула шию, але пінгвіни — які тупцяли й белькотіли, стоячи на плечах одне одного, — були вищі за неї. Декілька вихилилися зі своїх місць і подибали до сцени, похилившись уперед, пригнувшись і розгойдуючись, дзьобами до стелі, а споло­тнілі очі в них посхиблювалися від тривоги. Коли Гаррієт стала пробиватися крізь їхній натовп, хтось міцно штурхнув її ззаду, і дівчинка поточилася й набрала повний рот жирного пінгвінячого пір’я.

Зненацька Гудіні тріумфально вигукнув.

— Леді й джентльмени! — закричав він. — Ми його дістали!

Натовп з’юрмився під сценою. У загальній веремії Гаррієт угледіла білі вибухи старомодного фотоапарата Понтінга, а тоді в залу ввірвалася банда копів з наручниками, кийками й службовими револьверами напоготові.

— Панове поліціянти, сюди! — запросив Гудіні й ступив уперед, елегантно змахнувши рукою.

Неочікувано всі голови плавно метнулися на Гаррієт. Запала страхітлива тиша, яку переривало лише цок-цок-цокання талого льоду, що скрапував в оркестрову яму. Усі дивилися на неї: капітан Скотт, дрібний переляканий Боверс, Гудіні, опустивши чорні брови над знадливим поглядом. Пінгвіни некліпним лівим профілем усі водночас нахилилися до неї, свердлячи Гаррієт кожен жовтим вибалушеним оком.

Хтось намагався їй щось передати.

— Залежить від тебе, золотко…

Гаррієт зірвалася й рівно сіла на дивані внизу.

 

— Отже, Гаррієт, — бадьоро заговорила Еді, коли дівчинка, запізнившись, з’явилася біля задніх дверей на сніданок. — І де ти була? Вчора в церкві ми тебе не бачили.

Вона розв’язала фартух, не беручи до уваги мовчання онуки й навіть побгану сукенку в маргаритки. Еді була в незвичному, напрочуд окриленому настрої, уся вичепурена, в насичено-синьому літньому костюмі та підхожих «глядацьких» туфлях-човниках41.

— Я вже хотіла виходити без тебе, — сказала вона й сіла перед своїми грінками з кавою. — А Еллісон іде? У мене зустріч.

— Яка зустріч?

— У церкві. Ми з твоїми тітками їдемо в подорож.

Навіть для приголомшеної Гаррієт це стало новиною. Еді й тітки ніколи нікуди не їздили. Ліббі й за межами Міссісіпі майже не бувала; а якщо й доводилося податися кудись далі ніж за кілька кілометрів від дому, то що вона, що інші тітки потім цілими днями ходили пригнічені й настрахані. У води якийсь не такий смак, бурмотіли вони; і ліжка погані, у них неможливо спати; переживали, чи не залишили каву на вогні, переймалися домашніми рослинами й котами, хвилювалися, чи не зчиниться пожежа, чи ніхто не пробереться в їхні домівки й чи не станеться раптом Кінець світу, поки їх нема вдома. Їм доведеться користуватися вбиральнями на заправках — брудними, де невідомо ще які хвороби зачаїлися. У нетутешніх ресторанах нікого не хвилює, що в Ліббі безсольова дієта. А що як машина зламається? А якщо хтось захворіє?

— Поїдемо в серпні, — пояснила Еді. — У Чарльстон. На екскурсію по історичних домівках.

— Ти за кермом? — Хоч Еді й відмовлялася це визнавати, зір у неї був уже не такий гострий, як раніше: вона проїжджала на червоне, повертала ліворуч назустріч іншим автівкам і стопо­рилася в мертвій точці, коли перехилялася в бік заднього сидіння, щоб перекинутися слівцем зі своїми сестрами, які, нишпо­рячи в себе в торбинках у пошуках серветок і м’ятних льодяників, нічого не відали, як і сама Еді, про вимученого ­янгола-хоронителя із запалими очима, який з опущеними крилами снував навколо «олдсмобіля», на кожному повороті відвертаючи полу­м’яне зіткнення.

— Усі пані з нашого церковного товариства їдуть, — мовила Еді, діловито хрупаючи грінкою. — Рой Даял зі свого представництва «Шевроле» позичає нам автобус. І водія. Я би й своєю машиною поїхала, якби люди на шосе в ці часи не гасали, як ті навіжені.

— І Ліббі сказала, що поїде?

— Певна річ. А чому ні? Місіс Гетфілд Кін, місіс Нельсон Маклемор і всі її подруги теж їдуть.

— І Адді? І Тет?

— Певна річ.

— І вони хочуть їхати? Їх ніхто не змушує?

— Ми з твоїми тітками не молодшаємо.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Дети мои
Дети мои

"Дети мои" – новый роман Гузель Яхиной, самой яркой дебютантки в истории российской литературы новейшего времени, лауреата премий "Большая книга" и "Ясная Поляна" за бестселлер "Зулейха открывает глаза".Поволжье, 1920–1930-е годы. Якоб Бах – российский немец, учитель в колонии Гнаденталь. Он давно отвернулся от мира, растит единственную дочь Анче на уединенном хуторе и пишет волшебные сказки, которые чудесным и трагическим образом воплощаются в реальность."В первом романе, стремительно прославившемся и через год после дебюта жившем уже в тридцати переводах и на верху мировых литературных премий, Гузель Яхина швырнула нас в Сибирь и при этом показала татарщину в себе, и в России, и, можно сказать, во всех нас. А теперь она погружает читателя в холодную волжскую воду, в волглый мох и торф, в зыбь и слизь, в Этель−Булгу−Су, и ее «мысль народная», как Волга, глубока, и она прощупывает неметчину в себе, и в России, и, можно сказать, во всех нас. В сюжете вообще-то на первом плане любовь, смерть, и история, и политика, и война, и творчество…" Елена Костюкович

Гузель Шамилевна Яхина

Проза / Современная русская и зарубежная проза / Проза прочее