Читаем Маленький друг полностью

— Слухай, Еді, — зненацька заговорила Гаррієт, ковтнувши повний рот печива. — Даси мені дев’яносто доларів?

Дев’яносто доларів? — перепитала Еді, зненацька спалахнувши. — Певно що ні. Чого це раптом тобі знадобилося дев’я­носто доларів?

— Мама не внесла платіж вчасно, і в нас скінчилося членство в заміському клубі.

— А що ж такого в цьому заміському клубі?

— Хочу цього літа ходити туди плавати.

— То нехай той хлопчик Галл візьме тебе з собою як гостю.

— Не вийде. Гостей можна брати лише п’ять разів. А мені треба буде більше разів прийти.

— Не бачу сенсу платити дев’яносто доларів за заміський клуб, просто щоб користуватися там басейном, — сказала Еді. — В озері Селбі наплаваєшся донесхочу.

Гаррієт промовчала.

— Як цікаво. Цьогоріч табір щось пізно починається. Я думала, перший заїзд уже почався.

— Напевно, ні.

— Нагадай мені, — попросила Еді, — щоб я не забула їм сьогодні вдень подзвонити. Не розумію, що з тими людьми не так. Не знаєш, коли той малий Галл їде?

— Можна мені піти?

— Ти мені так і не розповіла, чим сьогодні зайнята.

— Йду в бібліотеку зареєструватися на читацьку програму. Знову хочу перемогти. — Вона подумала, що зараз не на часі пояснювати свою справжню мету на літо — не тоді, коли в розмові зависла тема табору на озері Селбі.

— Сподіваюся, у тебе все вийде, — сказала Еді, підводячись, щоб віднести чашку з-під кави до раковини.

— Еді, можна тебе дещо запитати?

— Залежно від того, що саме.

— Мого брата ж убили, правда?

Очі в Еді розфокусувалися. Вона відставила чашку.

— Як думаєш, хто це зробив?

Погляд Еді на мить замерехтів, а тоді — в одну мить — розлючено впився в Гаррієт. Минула одна неприємна мить (під час якої дівчинка буквально відчула, як над нею починає куритися, ніби вона — купка сухих трісок, що жевріють під променем світла), і Еді обернулася й поклала чашку в раковину. У тому синьому костюмі її талія здавалась дуже тонкою, а плечі — маслакуватими, наче у військової.

— Збирайся, — твердо відрізала вона, все ще не обертаючись до Гаррієт.

Гаррієт не знала, що сказати. Їй не було чого збирати.

 

Після нестерпної мовчанки в машині (протягом поїздки вона сиділа втупившись на шви оббивки, порпаючись у жмутку піни, що вибилася з бильця) Гаррієт не особливо мала настрій іти в бібліотеку. Але Еді з кам’яним виразом на обличчі чекала біля тротуару, тож у неї не залишилося вибору, окрім як піднятися сходами (сторожко, усвідомлюючи, що за нею стежать) і прочинити скляні двері.

Бібліотека здавалася порожньою. Місіс Фосет самотньо сиділа за переднім столом, гортала вечірні повернення книжок і попивала каву. То була дрібна кістлява жінка-пташка з коротким шпакуватим волоссям, блідими жилавими руками (вона носила мідні браслети, що начебто допомагали від артриту) і занадто гострими й близько посадженими очима, особливо зважаючи на те, що ніс у неї був радше дзьобатий. Більшість дітей її боялися: проте не Гаррієт, яка любила бібліотеку й усе з нею пов’язане.

— Гаррієт, привіт! — гукнула місіс Фосет. — Прийшла на читацьку програму зареєструватися? — Вона потягнулася під столом по плакат. — Правила знаєш, так?

Вона подала Гаррієт мапу Сполучених Штатів, яку та взялася вивчати уважніше, ніж було потрібно. «Мабуть, насправді я не така вже й засмучена, — подумала вона собі, — якщо місіс Фосет цього не помічає». Образити почуття Гаррієт було не так уже й легко, — у всякому разі не Еді, яка завжди завиграшки впадала в гнів, — але те мовчазне ставлення в машині її стривожило.

— Цьогоріч роблять із мапою США, — пояснила місіс Фосет. — За кожні чотири прочитані книжки отримуєш наклейку у формі штату, яку собі ліпиш на мапу. Пришпилити тобі її?

— Дякую, я сама, — відмовилася Гаррієт.

Вона підійшла до інформаційної дошки на стіні ззаду. Читацька програма почалася в суботу, щойно позавчора. Уже висіло вісім-дев’ять мап; більшість порожні, але на одній виднілися три наліпки. Як це хтось уже встиг від суботи прочитати дванадцять книжок?

— Хто така, — запитала вона в місіс Фосет, повернувшись до столу з чотирма вибраними книжками, — Лашарон42 Одем?

Місіс Фосет перехилилася через стіл і — мовчки указуючи на дитячий зал — кивнула на дрібну фігурку з ковтунуватим волоссям у нечупарній футболці й замалих як на неї штанах. Та сиділа, згорбившись у кріслі, читала, широко розтуливши очі й хрипко хлипаючи крізь потріскані губи.

— Ото вона сидить, — прошепотіла місіс Фосет. — Бідолашка. Цілий минулий тиждень вона щодня чекає біля сходів, щоб я прийшла і відчинила, а далі сидить тут, тихенько, як мишка, аж до шостої, як я зачиняю. Якщо вона справді ті книжки читає, а не просто лупає в них і прикидається, то, як на свій вік, читає вона пречудово.

— Місіс Фосет, — мовила Гаррієт, — а пустите мене сьогодні подивитися підшивки газет?

Та наче розгубилася.

— З бібліотеки їх виносити не можна.

— Знаю. Я дещо досліджую.

Місіс Фосет глянула на Гаррієт понад краями окулярів, вдоволена тим, як по-дорослому звучить це пояснення.

— Сама знаєш, які тобі потрібні? — запитала вона.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Дети мои
Дети мои

"Дети мои" – новый роман Гузель Яхиной, самой яркой дебютантки в истории российской литературы новейшего времени, лауреата премий "Большая книга" и "Ясная Поляна" за бестселлер "Зулейха открывает глаза".Поволжье, 1920–1930-е годы. Якоб Бах – российский немец, учитель в колонии Гнаденталь. Он давно отвернулся от мира, растит единственную дочь Анче на уединенном хуторе и пишет волшебные сказки, которые чудесным и трагическим образом воплощаются в реальность."В первом романе, стремительно прославившемся и через год после дебюта жившем уже в тридцати переводах и на верху мировых литературных премий, Гузель Яхина швырнула нас в Сибирь и при этом показала татарщину в себе, и в России, и, можно сказать, во всех нас. А теперь она погружает читателя в холодную волжскую воду, в волглый мох и торф, в зыбь и слизь, в Этель−Булгу−Су, и ее «мысль народная», как Волга, глубока, и она прощупывает неметчину в себе, и в России, и, можно сказать, во всех нас. В сюжете вообще-то на первом плане любовь, смерть, и история, и политика, и война, и творчество…" Елена Костюкович

Гузель Шамилевна Яхина

Проза / Современная русская и зарубежная проза / Проза прочее