Маленький друг

До Більярдної зали Гелі притягували комікси. Тут був найкращий у місті асортимент. В аптечному магазині був Багатенький Річі й Бетті з Веронікою84; в універмазі «Біґ Стар» також були вони, а ще Супермен (на стійці, недоладно розташованій біля духовки з курми-гриль, тож Гелі не міг надто довго все розглядати, бо ризикував підсмажити собі дупу); зате в Більярдній залі були Сержант Рок, «Чудні оповідки про війну» та «Джи-Ай Комбат» (де реальні солдати вбивали реальних ґуків). У них була Рима, дівчина джунглів у купальнику з шерсті пантери; але, що найголовніше — широкий вибір коміксів-жахастиків (вовкулаки, передчасні поховання, заслинені гнилі трупаки, що виповзають з могил), які викликали в Гелі незбагненно захопливий інтерес: «Химерні історії таємниць» і «Будинок секретів», «Відьомська часина» й «Нотатник примари», а ще «Заборонені історії темного маєтку»… Він і не відав, що таке збудливе читво взагалі існує — не кажучи вже й про те, що сам він, Гелі, у себе в місті може таке придбати — аж доки одного дня, коли його змусили залишитися після уроків, він виявив в одній із порожніх парт примірник «Таємниць зловіщого будинку». На обкладинці була дівчина з інвалідністю в старому моторошному будинку, яка кричала й відчайдушно намагалася відкотитися кріслом від гігантської кобри. На сторінках самого коміксу та дівчина гинула в судомах і з піною на обличчі. І це не єдина тамтешня історія — ще вампіри, видовбані очі, братовбивства. Гелі не міг відірватися. Він перечитав його разів п’ять-шість, від початку й до кінця, а тоді забрав додому, щоб ще почитати, доки не вивчив напам’ять кожнісіньку оповідку — «Співжитель Сатани», «Ходімо до мене в труну», «Турагентство Трансильванії». Безперечно, це був найкращий комікс, що він коли-небудь бачив; Гелі вважав, що такий комікс є лише один, що це якась дивовижна усмішка фортуни, і більше такого не буде, але просто очманів, коли за кілька тижнів побачив у школі, як такий собі Бенні Ландрет читає досить схожий, з назвою «Чорна магія», де на обкладинці мумія душила археолога. Він благав Бенні — старшого на один клас, ще й досить капосного — продати йому цей комікс, а коли це не спрацювало, запропонував Бенні два долари, а тоді й три, щоб той лише дав йому подивитися, тільки на хвилинку.

— То сходи в Більярдну залу й купи собі, — сказав Бенні, скручуючи комікс, а тоді луснув Гелі ним по скроні.

Це було два роки тому. Загалом, лише комікси допомагали Гелі в складні періоди життя: під час вітрянки, у занудних поїздках, у таборі на озері Селбі. Через обмежений капітал і строгу заборону відвідувати Більярдну залу, до вилазок туди по комікси він вдавався нечасто, десь раз на місяць, і просто страшенно цього очікував. Товстун на касі наче не надто переймався тим, що Гелі так довго стовбичить біля стійки; узагалі він майже й не помічав Гелі, що лише грало тому на руку, бо сам хлопець іноді вистоював там годинами, вивчаючи комікси, щоб зробити наймудріший вибір.

Сюди він прийшов, щоб відволіктися від думок про Гаррієт, але після чипсів у нього залишилося лише тридцять п’ять центів, а комікси коштували по двадцять кожний. Гелі байдуже прогортав оповідку з «Темних маєтків», яка називалася «Демон під дверима» («А-Р-Р-Р-Ґ-Ґ-Ґ-Г-Г —!!! — Я — Я — ВИПУСТИВ НЕНАВИСНЕ ЗЛО… ЩО МОРДУВАТИМЕ ЦЮ ЗЕМЛЮ ДО СВІТАНКУ!!!!!), але погляд постійно дибав до реклами методу бодібілдинґу Чарльза Атласа на сусідній сторінці. «Гарно й тверезо подивися на себе. Чи є в тебе динамічна енергія, яку обожнюють жінки? Чи ти худорлявий, кощавий напівздохлий сухоребрик вагою в сорок чотири кілограми?»

Гелі не знав точно, скільки важить, йому здавалося, що сорок чотири — це багато. Він понуро роздивлявся малюнок «До» — фактично опудало — й роздумував, чи написати з проханням отримати додаткову інформацію, чи це все просто шахрайство, як «Рентгенокуляри», які він замовив з одного оголошення в «Дивній таємниці». «Рентгенокуляри» подавали як пристрій, що дозволяє бачити крізь плоть, стіни й жіночий одяг. Коштували вони долар дев’яносто вісім, плюс тридцять п’ять центів поштового збору, їхали цілу вічність, а коли нарешті прибули, то виявилися просто парою пластмасових окулярів з двома наборами картонних вставок: один з мультяшним малюнком руки, крізь яку прозирали кістки, а другий — із сексуальною секретаркою в прозорій сукні й чорними бікіні під нею.