Маленький друг

Сом тихенько перемовлявся з групкою чоловіків середнього віку за столом біля Одемового. Один із них, товстун у жовтій спортивній футболці з підозріливими поросячими очицями, схожими на втонулі в тісті родзинки, зиркнув на Фариша з Одемом, а тоді по-всевладному підійшов до іншого боку столу й закотив низьку кулю. Не підіймаючи погляд на Сома, він обережно потягнувся в задню кишеню, а після недовгої паузи один із трьох глядачів, що стояли позаду, вчинив так само.

— Чуєш, — гукнув з іншого боку залу Денні Ретліфф Одему. — Підожди. Якщо вже на гроші, то наступна гра з Фаришем.

Фариш гучно й огидно відхаркнув, тоді перемістив вагу тіла на другу ногу.

— У старого Фариша тепер тільки ото одно око, — сказав Сом, підступивши ближче, і ляснув Фариша по спині.

— Руки, — з ноткою погрози відрізав Фариш і люто смикнув головою, ніби зовсім не жартома.

Сом підлесно нахилився через стіл і подав руку Одемові.

— Звуть Сом де Б’єнвіль, — представився він.

Одем роздратовано відмахнувся.

— Я тебе знаю.

Фариш кинув у металеву щілину кілька четвертаків і рвучко смикнув столом. Вирвавшись із нижнього жолобка, кулі забряжчали одна об одну.

— Я пару разів обігравав цього сліпого. Я гратиму в пул із будь-ким, хто бачить, — сказав Одем, подавшись назад, але втримав рівновагу, впершись києм у підлогу. — Може, відійдеш і перестанеш мене підпирати, — гаркнув він Сомові, який знову прослизнув йому за спину. — Так, ти…

Сом нахилився й зашепотів йому щось у вухо. Одемові молочно-­біляві брови збилися в спантеличений вузол.

— Не любиш на гроші грати, ге, Одеме? — зневажливо процідив Фариш після недовгої паузи, а тоді потягнувся під стіл і взявся складати кулі в трикутник. — То ти диякон у церкві баптистів?

— Нєа, — відказав Одем. Жадібна ідея, яку йому у вухо вклав Сом, почала торувати собі шлях по спаленому сонцем обличчі, відкрито, наче хмара на чистому небі.

— Татуню, — озвався з дверей дрібний їдкий голос.

То заговорила Лашарон Одем. Сухорляве стегно вона відвела вбік і стояла, на думку Гелі, в огидно дорослій позі. На самому стегні мостилася дитина, така ж брудна, а роти в обох були обве­дені помаранчевими колами від фруктового льоду або «фанти».

— Зирте, хто прийшов, — награно виголосив Сом.

— Татуню, ти казав прийти тебе забрати, як велика стрілка буде на три.

— Сто баксів, — перервав запалу тишу Фариш. — Вже або ніколи.

Одем покрутив крейду на кінці кия і закасав уявні рукави. Тоді зненацька заговорив, не озираючись на доньку:

— Татуньо ще не готовий іти, лялько. На, візьміть по десять центів. Тікайте, на книжки з картинками подивіться.

— Татуню, ти казав нагадати…

— Я сказав, тікайте. Ти розбиваєш, — сказав він Фаришеві.

— Я зібрав.

— Знаю, — відповів Одем, змахнувши рукою. — Давай, передаю право тобі.

Фариш зігнувся вперед, усією вагою навалився на стіл. Здоровим оком він дивився вздовж кия — просто на Гелі — і погляд у нього був крижаний, наче він заглядає в дуло пістолета.

Трісь. Кулі порозліталися. Одем підійшов з іншого боку столу і якийсь час вивчав ситуацію. Тоді швидко хруснув шиєю, скинувши голову набік, і нахилився, щоб ударити.

Сом прослизнув між чоловіками, які повідривалися від пін-болів та сусідніх столів, щоб подивитися. Він непомітно шепнув щось чоловікові в жовтій футболці, рівно коли Одем завдав ефектний удар-стрибок, загнавши в лузу не одну, а цілих дві смугасті кулі.

Вигуки й підбадьорення. Сом відплив знову до Денні, посеред збентеженої розмови глядачів.

— Одем може цілий день стіл тримати, — шепотнув він, — якщо гратимуть лише у «вісімку».

— Фариш нічим не гірший, як налаштується.

Одем виконав ще одну комбінацію — тендітний удар, у якому биток поцілив по кулі, яка скинула іншу в лузу. Знову підбадьорливі вигуки.

— Хто в темі? — спитав Денні. — Ті два коло пін-болу?

— Не зацікавлені, — відповів Сом, невимушено позираючи йому через плече й над головою Гелі, а водночас потягнувся в годинникову кишеню шкіряної жилетки й заховав у долоні маленький металевий об’єкт розміром і формою схожий на мітку для гольфу. У коротку мить перед тим, як усіяні перснями пальці стулилися навколо тієї речі, Гелі встиг помітити, що то бронзова фігурка голої жінки на високих каблуках і з об’ємною зачіскою «афро».

— Чому ні? Вони хто?

— Та просто парочка блаженних християн, — пояснив Сом, поки Одем заганяв легку кулю в бокову лузу. Непомітно, наполовину заховавши долоню в кишеню піджака, він відкрутив голову жінки від тіла й великим пальцем скинув її в кишеню. — Оте інше зборище, — він очима вказав на чоловіка в жовтій спортивній футболці та його огрядних друзів, — проїздом з Техасу. — Сом недбало роззирнувся, а тоді, відвернувшись, ніби щоб чхнути, підняв флакон і швидко нюхнув, так, щоб ніхто не бачив. — Креветок ловлять, — продовжив він, витер ніс рукавом смокінга, а порожнім поглядом провів по стійці з коміксами й Гелі над маківкою, приховано передаючи флакон Денні.

Той гучно нюхнув і затиснув ніздрі. В очі набралася вода.

— Господи милостивий, — видихнув він.