Мандри до різних далеких країн світу Лемюеля Гуллівера, спершу лікаря, а потім капітана кількох кораблів

Коли обід скінчився, хазяїн одвів мене набік і почасти словами, почасти на мигах намагався пояснити, що його непокоїть те, що я нічого не їв. Овес по їхньому «глуунг». Я двічі або тричі вимовляв це слово, бо хоч відмовився від вівса спершу, але, поміркувавши далі, вирішив, що зможу приготувати з нього що-небудь на зразок коржів, які разом із молоком підтримуватимуть моє життя, доки я не втечу до іншої країни й до істот моєї породи. Кінь одразу ж наказав білій кобилі — челядниці в його родині — принести мені добру пайку вівса в посудині, що скидалася на дерев’яну тарелю. Я підсмажив принесений челядницею овес і тер його, доки не облущив лушпиння. Потім я потовк зерно між двох каменів, узяв води, учинив вівсяник, спік його і з’їв ще теплий з молоком. Попервах така їжа, хоч вона досить поширена по багатьох частинах Європи, була мені не до вподоби, але згодом я до неї звик. За життя свого мені часто доводилося зазнавати скрути, і це був не перший експеримент, що довів мені, як легко звикає до всього наша натура. Не можу не відзначити, що під час мого перебування в тій країні я не хворів жодної години. Щоправда, іноді я ловив кролика або пташину в сильця, зроблені з волосся єгу; іншим разом знаходив їстівну траву й варив її або готував з неї салат до мого хліба; зрідка розкошував, збиваючи масло й п’ючи сироватку. Спочатку мені бракувало солі, але невдовзі я відзвичаївся від неї і прийшов до висновку, що споживання її в нас — зайва розкіш, запроваджена вперше, аби збуджувати спрагу. Я не говорю, звичайно, про конечну потребу солі для збереження м’яса під час довготривалих подорожей або в місцевостях, далеких від великих ринків. Ми ж не знаємо жодної тварини, яка любила б сіль[33], а щодо мене особисто, то, покинувши цю країну, я довго не міг зносити смаку її в стравах, які їв.

Та годі вже розповідати про мою дієту. Інші мандрівники списують про це цілі томи, немов читачеві цікаво знати, добре чи погано вони харчувалися. Мені треба було згадати про це, бо інакше ніхто не повірить, що я більше трьох років міг прожити в такій країні й серед такого населення.

Надвечір мені, з наказу коня-господаря, виділили спеціальне помешкання, ярдів за шість від будинку, окремо від стаєнь єгу. Там я знайшов трішки соломи й, укрившись своєю одежею, заснув міцним сном. Та незабаром я влаштувався краще, як читач довідається далі, коли я докладніше говоритиму про моє життя.

Розділ III

Автор вивчає мову. Гуїгнгнм, його господар, допомагає йому вчитися. Опис мови. Чимало визначних гуїгнгнмів приходять із цікавості подивитися на автора. Він коротко розповідає господареві про свою подорож

Найперше дбав я про те, щоб вивчити мову, і мій господар (так називатиму я чалого коня надалі), його діти і вся челядь у господі радо заходилися мені допомагати, зважаючи, немов на диво яке, на розумові здібності в такій грубій тварині. Я показував на різні речі, запитував про їхню назву, записував слова в кишенькову книжку, коли залишався один, а потім виправляв свою вимову, просячи когось із родини повторювати їх. Дуже охоче допомагав мені в цім гнідий огир — один із молодших слуг мого господаря.

Своїм носовим і горловим акцентом мова їхня з усіх відомих мені європейських мов найбільше наближається до голландської або німецької, тільки вона куди красивіша та виразніша. Майже те саме відзначив й імператор Карл V, сказавши якось, що, коли б йому довелося говорити зі своїм конем, він уживав би німецьку мову[34].

Зацікавлення та подив мого хазяїна були такі великі, що він багато годин свого дозвілля віддавав моєму навчанню. Він був певний (як він потім розповідав мені сам), що я — єгу, але тоді ставали незрозумілими моя ввічливість, охайність і здатність до науки — прикмети, протилежні вдачі та властивостям тих тварин. Найбільше збивав його з пантелику мій одяг, і він тоді питав самого себе, чи не становить він частину мого тіла, бо я ніколи не знімав його, доки всі в родині не засинали, і вдягався перед тим, як вони ранком вставали. Він цікавився, звідки я прибув; де набув ознак розуму, що виявлявся в кожному моєму вчинку, хотів почути мою історію з моїх власних уст, і успіхи, які я робив у заучуванні слів та вимовлянні їх, давали йому надію, що це буде невдовзі. Щоб краще запам’ятати, я записував усе вивчене мною за англійською абеткою, а поруч ставив їхнє англійське значення. Одного разу я робив ці записи в присутності господаря і мав чимало клопоту пояснити йому, що я роблю, бо ні про книги, ні про літературу тубільці не мають ні щонайменшого уявлення.