Мандри до різних далеких країн світу Лемюеля Гуллівера, спершу лікаря, а потім капітана кількох кораблів

Тим часом до нас підійшов іще один кінь і дуже ґречно привітав першого: вони злегка стукнулись правими передніми копитами і по черзі кілька разів проржали щось, міняючи інтонацію так, що їхнє іржання здавалося майже членороздільним. Потім вони відійшли на кілька кроків, ніби радячись, стали походжати попліч, як дві поважні особи, що обговорюють важливу справу, і раз у раз повертали до мене голови, стежачи за тим, щоб я не втік. Така поведінка грубих тварин страшенно зацікавила мене, і я подумав, що коли мешканці цієї країни — обдаровані розумом у відповідній мірі, так то мусить бути наймудріший у світі народ. Підбадьорений такою думкою, я вирішив іти далі, аж доки знайду якийсь хутір чи село або здибаюсь із тубільцями, а обох коней залишу розмовляти досхочу. Помітивши, що я збираюсь іти, перший — чалий — кінь заіржав до мене так красномовно, що мені здалося, ніби я розумію, чого він хоче. Тоді я спинивсь і підійшов до нього, чекаючи подальших розпоряджень. Я, скільки міг, не показував страху, але починав уже трохи хвилюватися, не знаючи, чим може скінчитися ця справа, і читач легко може собі уявити, що я був не дуже задоволений зі свого становища.

Обоє коней близько підійшли до мене і почали пильно вдивлятися в мої руки та обличчя. Чалий кінь так потолочив мій капелюх, водячи по ньому копитом правої передньої ноги, що я мусив був здіймати й вигладжувати його, перше ніж знову надів на голову. Це, видима річ, здивувало їх обох, а коли другий, каро-гнідий, кінь, торкнувшися поли мого камзола, побачив, що вона висить вільно, вони виявили своє здивування новими знаками. Каро-гнідий узяв мою праву руку і, здавалося, був захоплений тендітністю та кольором моєї шкіри, але стиснув її між копитом і бабкою так, що я мусив скрикнути. Після того обидва доторкались до мене з великою обережністю. Дуже бентежили коней мої черевики й панчохи. Вони раз у раз торкалися їх, щось іржали один до одного і робили різні рухи, як ті філософи, що силкуються збагнути нове для них і незрозуміле явище.

Взагалі вся поведінка коней була така розважлива і їхні рухи такі доцільні, що я кінець кінцем почав вважати їх за чарівників, які, прибравши з певним наміром кінського вигляду, забажали побавитись із стрінутим на дорозі чужинцем. А мабуть, їх і справді вразили постать, обличчя та вбрання людини, зовсім не подібної до тих, що, може, живуть у цій далекій країні. Спонукуваний цими міркуваннями, я наважився звернутися до них з такими словами: «Джентльмени, якщо ви — чарівники, як я маю достатню підставу гадати, то ви мусите розуміти кожну мову. Отже, я насмілююсь побожно повідомити ваші милості, що я — бідний, покривджений долею англієць, викинутий у лиху годину на ваш берег. Коли ви дійсно — коні, дозвольте мені сісти на спину одного з вас і одвезіть до найближчої садиби або селища, де я міг би відпочити та попоїсти. На вдячність за таку послугу я подарую вам оцей ніж чи цей браслет», — і видобув їх із кишені.

Поки я говорив, коні стояли мовчки, здавалось, уважно прислухаючись, а коли скінчив, почали іржати, немов розмовляли на якусь серйозну тему. Я виразно помітив, що їхня мова дуже добре висловлює почуття, а слова їхні з невеликими труднощами можна розкласти на літери легше, ніж слова в китайській мові. Я виразно чув слово «єгу», що кожен із співбесідників повторив кілька разів, і хоч не міг зрозуміти, що воно значить, але, поки вони говорили, намагався й собі вправлятися в цім слові. Скоро вони замовкли, я сміливо й голосно вимовив «єгу», стараючись, скільки міг, наслідувати кінське ржання. Вони, очевидно, здивувались обоє, і чалий двічі проіржав «єгу», немов бажаючи навчити мене правильної вимови. Я повторював слідом за ним, як умів, і знайшов, що кожен раз роблю помітні успіхи, хоч далеко не дійшов ще досконалості. Потім каро-гнідий зробив спробу навчити мене нового слова, важчого щодо вимови, яке за англійською орфографією йдучи, треба було б написати «гуїгнгнм». Тут уже мені не повелося так, як з першим, а проте, по двох чи трьох спробах справа пішла краще, і обоє, здавалось, були вражені моїми здібностями.

По дальшій розмові, яка, очевидно, торкалася мене, приятелі розпрощалися, так само постукавши копитами один одного, і чалий кінь знаками звелів мені йти попереду нього, а я визнав за розумне слухатись, доки знайду кращого начальника. Коли я стишував ходу, кінь іржав: «гуун, гуун». Здогадавшись про значення цього слова, я показував, як умів, що втомився й не можу йти швидше, і він тоді спинявся, даючи мені хвилинку на відпочинок.

Розділ II

Гуїгнгнм приводить автора до свого житла. Опис того житла. Як прийнято автора. їжа гуїгнгнмів. Автор у скрутному становищі через брак харчу. Справу нарешті налагоджено. Як харчувався автор у цій країні