Мандри до різних далеких країн світу Лемюеля Гуллівера, спершу лікаря, а потім капітана кількох кораблів

6 травня 1709 року я мав урочисту прощальну аудієнцію в його величності і попрощався з моїми приятелями. З ласкавого наказу монарха загін гвардійців супроводжував мене до Гленгенстелда — гавані на південно-західному березі острова. За шість днів я знайшов корабель, що відпливав до Японії, і витратив п’ятнадцять днів на переїзд. Пристали ми до невеличкого портового міста Ксемо-ші у південно-східній частині Японії. Лежить воно у найбільш західній точці країни, від якої йде вузька протока в північному напрямі, а на північно-західному кінці її стоїть Єддо, столиця держави. Зійшовши на берег, я показав митним урядовцям листа від короля Лагнегу до його імператорської величності. Вони добре знали королівську печатку, з мою долоню завбільшки, де витиснено образ короля, що підводить із землі кривого жебрака. Почувши про лист, міський магістрат прийняв мене як посланця. Вони дали мені екіпаж та слуг і своїм коштом доставили до Єддо, де я відразу ж дістав аудієнцію у монарха. Коли листа з великою церемонією розпечатали і переклали його величності, він через перекладача просив, щоб я сказав, чого мені треба; він, мовляв, з поваги до свого брата, короля Лагнегу, радо задовольнить моє прохання. Перекладач цей не раз уже обслуговував голландців і, впізнавши в мені європейця, повторив наказ його величності голландською мовою, якою розмовляв досконало. Я відповів, як вирішив заздалегідь, що я — голландський купець, зазнав морської аварії дуже далеко звідси, потім морем і суходолом дістався до Лагнегу, звідти кораблем до Японії і тепер, знаючи, що вона провадить торгівлю з моїми земляками[31], сподіваюся мати нагоду невдовзі повернутися до Європи й уклінно прошу його величність ласкаво звеліти довезти мене під охороною до Нагасакі. До цього я додав ще прохання: з поваги до мого патрона — короля Лагне-гу — звільнити мене від обряду, обов’язкового для моїх земляків, топтати розп’яття[32], бо потрапив я сюди через нещасний випадок і без ніякого наміру торгувати. Вислухавши моє останнє прохання, імператор трохи здивувався і сказав, що з моїх земляків я, здається, перший вагаюся в цій справі, і він не певен тепер, чи й дійсно я голландець, але гадає, що я — християнин. Проте, зважаючи на причини, що їх я навів, і, головне, щоб показати королю Ла-гнегу свою незвичайну до нього прихильність, він згоджувався задовольнити моє оригінальне бажання. Тільки все це треба було зробити дуже обережно, й урядовці мали, з наказу імператора, пропустити мене ніби випадково, бо інакше, запевняв він, мої земляки-голландці, довідавшись про це, переріжуть мені дорогою горло. Я через перекладача подякував імператорові за його незвичайну ласку. Того ж таки дня вирушав до Нагасакі військовий загін, і командир його дістав наказ обороняти мене дорогою та спеціальні вказівки щодо розп’яття.

По дуже довгому й утомливому переході 9 червня 1709 року я прибув у Нагасакі, де невдовзі познайомився з кількома голландськими матросами з корабля «Амбоїн» місткістю в 450 тонн. Я, навчаючись в Лейдені, тривалий час жив у Голландії і добре розмовляв голландською мовою. Матроси незабаром довідалися, звідки я прибув, і з цікавістю розпитували мене про мої мандри та життя. Я вигадав коротеньку правдоподібну історію, але втаїв більшу частину. У Голландії в мене було багато знайомих, і мені неважко було вигадати імена моїх батьків, нібито маленьких людей із провінції Гельдерленд. Я хотів заплатити капітанові (одному такому собі Теодорові Фангруль-тові), скільки він призначив би за мій переїзд до Голландії, але, довідавшись, що я хірург, він з мене взяв тільки половину звичайної ціни з умовою, що я служитиму на його кораблі за своїм фахом. Перед віплиттям у мене часто питали, чи виконав я згаданий мною вище обряд, але я відбувався ухильною відповіддю, і задовольнив цілком імператора й двір. Проте злісний негідник шкіпер пішов до японського урядовця і, показуючи на мене, сказав, що я не топтав іще розп’яття. Урядовець же, маючи інструкції пропустити мене, вгатив негідникові двадцять бамбукових київ по плечах, після чого мене не турбували вже такими запитаннями.

Під час переїзду не трапилося нічого цікавого. Під ходовим вітром ішли ми до мису Доброї Надії, де взяли запас прісної води, і 10 квітня 1710 року щасливо прибули до Амстердама, втративши дорогою тільки трьох матросів, які померли від різних хвороб, а четвертий, неподалік від берега Гвінеї, впав з бізань-щогли в море. З Амстердама на маленькому судні, що належало цьому місту, я невдовзі відплив до Англії.

16 квітня ми об’якорилися в Даунсі. Наступного ранку я зійшов на берег і знову побачив рідний край, де не був рівно п’ять з половиною років. Звідти я пробрався просто до Редріфа, куди прибув того ж таки дня о другій годині і застав дружину й родину в доброму здоров’ї.

Частина четверта. Подорож до країни Гуїгнгнмів

Розділ І