Мандри до різних далеких країн світу Лемюеля Гуллівера, спершу лікаря, а потім капітана кількох кораблів

Автор вирушає в подорож як капітан корабля. Екіпаж вчиняє проти нього змову; довгий час його тримають під вартою в його каюті, а тоді зсаджують на берег у невідомій країні. Він іде в глиб неї. Опис єгу — особливої породи тварин. Автор зустрічає двох гуїгнгнмів

Я прожив удома з дружиною та дітьми щось із п’ять місяців і, якби життєвий досвід навчив мене розуміти, що таке щастя, мусив би сказати, що прожив дуже щасливо. Я залишив вагітною мою бідну жінку і прийняв вигідну пропозицію стати капітаном великого купецького корабля «Едвенчюр» на 350 тонн. Я добре знався на мореплавстві, обов’язки корабельного хірурга, що виконувати їх я міг би коли завгодно, мені набридли, і на посаду цю я запросив на свій корабель молодого, дуже здібного медика Роберта П’юрфой. Ми відпливли з Портсмута 7 вересня 1710 року. 14 вересня, біля мису Тенеріфа, наздогнали капітана Покока з Брістоля, що плив до Кемпеші по сандалове дерево. 16 вересня знялася буря й роз’єднала нас. Як я чув, повернувшись до Англії, його корабель розбився на тріски, і врятувався з нього, переказують, один лише юнга. Капітан Покок був гарний моряк і чесна, але занад-то самовпевнена людина, і через самовпевненість загинув сам і спричинився до загибелі багатьох інших. А послухався б він тоді моєї поради, то й сидів би тепер спокійнісінько вдома зі своїми, як оце я сиджу.

Кілька матросів на моїм кораблі померли від гарячки, і на острові Барбадосі та на Лівордових островах, куди ми заходили з наказу власників корабля, я мусив набрати нових. Незабаром я каявся в цім, бо більшість із них виявилися морськими розбійниками. На судні в мене було п’ятдесят матросів, і я мав наказ торгувати з індійцями в Південному океані та досліджувати, скільки можливо, ті місцевості. Негідники, що їх я набрав, підбурили інших моїх людей і змовилися з ними захопити судно, а мене заарештувати. Одного ранку вся ця зграя вдерлася в мою каюту, зв’язала мені руки та ноги й загрожувала кинути в море, коли я чинитиму опір. Я сказав їм, що тепер я — їхній бранець і мушу коритися. Вони зажадали, щоб я заприсягся на цьому, а тоді, розв’язавши мені руки, одну ногу прикували до ліжка і поставили коло дверей вартового із зарядженою рушницею, який мав застрелити мене при першій же спробі втекти. В каюту мені посилали і їсти, і пити, а керування кораблем негідники взяли на себе, маючи намір зробитися піратами та грабувати іспанські судна, чого вони не могли робити, доки не мали досить людей для цього. Для початку вони вирішили продати індійцям крам, що був на кораблі, а потім зайти до Мадагаскару і набрати там новий екіпаж, бо чимало їх, поки я сидів ув’язнений, померло. Багато тижнів плавали вони та торгували з індійцями, але я не знав навіть курсу, якого тримався корабель, і, замкнений у своїй каюті, чекав найгіршої смерті, що нею вони часто мені загрожували.

9 травня до мене прийшов такий собі Джемс Велч і сказав, що з наказу капітана мусить зсадити мене на берег. Я почав був сперечатися, та даремно — він не назвав навіть імені їхнього нового капітана. Розбійники посадовили мене в човен, дозволивши вдягтись у найкращий костюм, що був майже як новий, і взяти з собою лише невеликий пакунок білизни. Із зброї мені залишили тільки кортик але були такі чемні, що не обшукали моїх кишень, куди я поклав усі свої гроші та деякі дрібні речі. Провеслувавши з лігу, вони зсадили мене на землю і на запитання, що то за край, заприсягалися, що знають про це не більше ніж я, але сказали, що так званий капітан, як тільки весь вантаж було розпродано, вирішив позбутися мене на першому місці, де вони побачать суходіл. Розбійники відразу ж відпливли, радячи мені не баритися, щоб не бути захопленим припливом, і побажали мені щасливої путі.