Мандри до різних далеких країн світу Лемюеля Гуллівера, спершу лікаря, а потім капітана кількох кораблів

На обговорення поставлено питання, чи слід винищити з лиця землі всіх єгу. Один із членів зборів, обстоюючи потребу такого заходу, наводив дуже важливі й переконливі міркування. Він указав на те, що єгу — найогидніші та найнеохайніші тварини у світі, до того ж найбільш уперті та неслухняні, злостиві та хитрі. Якби їх постійно не доглядати, вони потай ссали б корів гуїгнгнмів, вбивали та жерли їхніх кішок, толочили траву та овес і чинили тисячі інших прикростей. Він нагадав стародавній переказ, за яким єгу не завжди жили в їхній країні, але багато років тому двоє цих тварюк з’явилися на одній горі, причому ніхто не міг сказати, виникли вони з пригрітого сонцем багнища та твані чи з піни та мулу морського. Розмножившись із надзвичайною швидкістю, єгу протягом короткого часу загидили своєю присутністю всю націю гуїгнгнмів. Ті, щоб позбутися цього лиха, влаштували загальні на них лови й оточили все стадо. Перебивши дорослих, кожний гуїгнгнм узяв до свого хліва по двоє малих, гадаючи використати їх на хатні роботи, і цих диких від природи тварин нарешті приборкали, навчивши їх носи-ти важкі предмети й возити вози. У цім переказі, здається, багато правдивого, і ті створіння не можуть бути «ілн-гніямші» (чи аборигенами цього краю), бо їх страшенно ненавидять і гуїгнгнми, і всі інші тварини. Хоча ненависть цю досить виправдує злісна вдача єгу, а проте, вона не дійшла б такої міри, якби єгу були тутешніми аборигенами, бо тоді їх давно б уже знищили. Гуїгнгнми, намисливши собі використовувати послуги єгу, дуже необачно занедбали освоювання ослів — милих тварин, слухняніших та розумніших, без огидного духу, досить дужих для роботи, хоч і не таких спритних, як ті, ревіння ж їхнє, хоч і не дуже приємне, краще все-таки, за жахливе виття єгу.

У цім питанні висловилися ще кілька промовців, коли мій господар вніс нову пропозицію, що зародилася в нього через мене. Він цілком погоджувався з шановним попереднім промовцем щодо оцінки згаданого ним переказу, але думав, що перші, бачені серед них, єгу прибули сюди з того боку моря. Висаджені на землю й покинуті своїми товаришами, вони втекли в гори і поволі, з покоління в покоління, здичавіли проти тих із них, що залишились у країні, звідки прибули два їхні прародичі. Свою теорію він обґрунтовував тим, що тепер у нього самого є один дивовижний єгу (він мав на увазі мене), про якого більшість їх чули, а багато хто навіть і бачив. Далі він розповів, як знайшов мене. Розказав, що все моє тіло було вкрите виробами зі шкіри та волосся інших тварин, що я розмовляю своєю власною говіркою, але досконало опанував їхню мову, і що, побачивши мене без того покриття, він пересвідчився, що я — з усякого погляду справжній єгу, тільки з білішою та не такою волохатою шкірою і коротшими пазурами. Він додав, що я намагався переконати його, нібито на моїй батьківщині та й по інших країнах, всім орудують єдині обдаровані там розумом тварини — єгу, а гуїгнгнми — раби в них, але він особисто вважає мене за звичайного єгу, хіба що трішки цивілізованішого, завдяки крихті розуму; в усякому разі розумово я настільки ж нижчий від гуїгнгнмів, наскільки їхні єгу нижчі від мене. Він розповів, що між іншим я розказував йому про наш звичай холостити молодих гуїгнгнмів, аби приручити їх, і про те, що операція ця — легка і безпечна. Йому здавалося, що нема ніякого сорому вчитися мудрості у тварин: працьовитості — в мурашів, будівельного мистецтва — в ластівок (так я перекладаю слово «ліганг», хоч то куди більший птах). Таку ж операцію він гадав би зробити й тутешнім молодим єгу, бо вона допоможе не тільки скоріше освоїти їх і мати від них більше користі, а й знищити за одне покоління всю їхню породу, не вбиваючи їх. Разом із тим він радив відтепер же звернути увагу на ослів, бо, за всіма якостями кращі за єгу, вони мають ще ту перевагу, що можуть працювати з п’ятилітнього віку, а не з дванадцяти років, як єгу. Ось і все, що визнав за потрібне розповісти мені тоді про національні збори мій господар. Але він зволив приховати одну подробицю, яка стосувалась особисто мене. Нещасливі наслідки її я невдовзі відчув, як про те вчасно довідається читач, і відтоді, вважаю, починаються всі мої подальші нещастя.

Гуїгнгнми не знають письма, і через те всі їхні знання базуються на усних переказах. Але в народу, що живе в такій злагоді, плекає в собі самі чесноти, керується тільки розумом і відірваний від решти світу, історія — дуже проста і не обтяжує пам’яті. Я казав уже, що вони ніколи не хворіють, а тому не мають потреби в медиках. Проте в них є чудові ліки з трав проти порізів бабки або низу ноги об гостре каміння та синців та ран на інших частинах тіла.

Вони вираховують роки, стежачи за рухом сонця та місяця, але не мають поділу на тижні. Вони досить добре обізнані з рухом цих двох світил і розуміють природу затемнень. Тут і закінчуються їхні астрономічні знання.