Мандри до різних далеких країн світу Лемюеля Гуллівера, спершу лікаря, а потім капітана кількох кораблів

Треба признатися, що в поезії вони перевищують усіх смертних. Точність їхніх порівнянь, точність і докладність описів — незрівнянні, їхні вірші, рясніючи на те і на те, вславляють звичайну дружбу та лагідність або ж складаються, як було вже зазначено, на честь переможця на перегонах та інших фізичних змаганнях. Будівлі в них, дарма що невигадливі і навіть грубі на вигляд, дуже зручні і захищають мешканців від спеки та від холоду. Там є дерево, в якого, коли воно досягає сорока років, підгниває коріння і стовбур падає від першої бурі. Росте воно надзвичайно прямо, і, загостривши вершок його спеціальним каменем (гуїгнгнми не знають валіза), вони встромлюють стовбури в землю дюймів на десять один від одного, а потім переплітають соломою або гіллям. У такий самий спосіб зроблені й покрівлі та двері будинків.

Западина між копитом і бабкою передньої ноги править їм за нашу руку, і вони діють нею з неймовірною спритністю. Я бачив, як, на моє прохання, біла кобила з родини мого господаря всилила нитку у вушко голки. Вони доять корів, жнуть овес і виконують усяку роботу, що вимагає рук. У них є тверді кремені, що, тручи ними об інші камені, вони обтісують собі з них клинки, сокири та молотки. Інструментами, зробленими з цих кременів, вони косять сіно і жнуть дикорослий овес, яким укрито майже всі їхні поля. На возах, запряжених єгу, копи та стоги відвозять до садиби, де слуги топчуть ногами овес у спеціальних, укритих дахом, приміщеннях, а зерно переховують у коморах. Вони виготовляють грубий череп’яний і дерев’яний посуд, обпалюючи перший під сонцем.

Якщо з ними не скоїться якогось нещасливого випадку, гуїгнгнми помирають тільки від старості; ховають їх у найпотаємніших місцях, які лише можна знайти. Ні друзі, ні родичі не виявляють по їхній смерті ні горя, ні суму, та й той, що вмирає, сумує за світом, що його покидає, не більше як той, що йде від сусіда додому. Пригадую, як одного разу мій хазяїн запросив до себе в якійсь важливій справі знайомого з родиною. Прийшовши пізно ввечері призначеного дня, пані дуже вибачалась і наводила на своє виправдання дві причини. Перше, що сьогодні вранці її чоловік «шнувнг». Це слово надзвичайно виразне і, перекладене англійською мовою, значить: пішов до своєї першої матері. Другою причиною запізнення були її наради з челяддю в питанні про місце, де краще було б поховати небіжчика, який помер пізнього ранку. Я помітив, що трималася вона так само весело, як і завжди, коли заходила до нас. Місяців через три померла й вона.

Живуть вони звичайно років до сімдесяти або сімдесяти п’яти і дуже рідко — до вісімдесяти. За кілька тижнів до смерті в них починають підупадати сили, хоча вони й не відчувають ніякого болю. На той час до них часто заходять їхні приятелі, бо їм самим виїжджати з дому вже не так легко та приємно. Проте, як їм лишається прожити близько десяти днів (а гуїгнгнми рідко помиляються у своїх розрахунках), вони вибираються нанести візити найближчим сусідам, що заїздили до них. Везуть їх в екіпажі на зразок наших саней, запряженім єгу, яким вони користуються й тоді, коли їдуть у далеку путь або ушкодять собі ногу. Наносячи ці візити, помираючий гуїгнгнм врочисто прощається з приятелями, ніби лагодячись виїхати до якоїсь далекої частини своєї країни, де він має перебути решту свого життя.

Не знаю, чи варто відзначити, що в мові гуїгнгнмів немає слова, яке значило б щось погане, крім слів, пов’язаних із потворністю або вадами єгу. Отже, щоб сказати про неслухняність челядника, примхи дитини, камінь, який порізав ногу, негоду або щось подібне, вони до основного слова додають «єгу». Наприклад — «гнм єгу, вгнаголмм єгу, інлгмнвдвілгма єгу», а погано збудований будинок — «інголмнролгнв єгу».

Я з великою приємністю міг би розказати ще багато чого про побут і чесноти цього прекрасного народу, але, збираючись незабаром опублікувати спеціальну книгу про них, відсилаю читача до неї, а сам тим часом почну розповідати про прикру катастрофу, яка скоїлася зі мною.

Розділ X

Оселя автора і його щасливе життя серед гуїгнгнмів. Він удосконалюється в чеснотах, розмовляючи з ними. їхні розмови. Господар сповіщає автора, що той має покинути їхню країну. Автор з горя зомліває, але скоряється. З допомогою приятеля-слуги він розпочинає робити та закінчує човен і навмання пускається в море