Мандри до різних далеких країн світу Лемюеля Гуллівера, спершу лікаря, а потім капітана кількох кораблів

Це повідомлення засмутило мене й призвело до розпачу, і я, не знісши свого горя, непритомний упав до ніг господаря. Коли я очуняв, він сказав, що вважав мене за мертвого (бо така дурна природна слабість їм невідома). Я кволим голосом відповів, що смерть була б для мене завеликим щастям, а далі сказав, що не наважуюсь осуджувати умовляння зборів чи наполегливість його приятелів, але своїм дурним і зледащілим розумом вважаю, що вони могли б бути менш суворими. Я зазначив також, що не пропливу й ліги, а до найближчої землі не менш як сто ліг, і що багатьох матеріалів, потрібних для побудування невеликого судна, яке могло б відвезти мене звідси, у них немає. Проте, скоряючись ласкавій пропозиції його милості, я спробую зробити човен, дарма що вважаю таку спробу за безнадійну, а себе самого — приреченим на загибель. Якби навіть я випадково і врятувався від смерті, то як же примирюсь я з тим, аби проводити свої дні серед єгу і знову занурюватись у старі свої гріхи, не маючи прикладів, що керували б мною та спрямовували на вірну путь? А втім, я добре знаю, що вирок мудрих гуїгнгнмів — добре обґрунтований, і не мені — жалюгідному єгу — похитнути його. Отже, уклінно подякувавши йому за обіцяну допомогу його слуги і попросивши дати мені достатній час на збудування човна, я сказав, що докладу всіх зусиль, аби вберегти свою нікчемну особу, а повернувшись до Англії, сподіваюсь прислужитися моїм землякам, вихваляючи преславних гуїгнгнмів і виставляючи їхні чесноти, як гідний наслідування зразок.

Ласкаво, кількома словами відповівши мені, господар дав мені два місяці на збудування човна і звелів гнідому огиреві, моєму приятелеві-челядникові (на такій відстані я насмілююсь називати його так) виконувати мої розпорядження, бо я сказав господареві, що мені досить буде його допомоги і що я знаю його прихильність до мене.

Разом із гнідим я насамперед подався до берега, туди, де колись змусили мене висадитися мої повсталі матроси. Я зійшов на горбок і, роздивившись навкруги, побачив у морі, у північно-східному напрямі, щось, схоже на острівець. Видобувши підзорну трубу, я виразно вгледів його, ліг за п’ять, за моїми розрахунками. Гнідому огиреві він здався лише блакитною хмаркою, бо не маючи ніякого уявлення про інші, крім своєї власної, країни, він не міг відрізнити в морі далеку річ так добре, як ми, що маємо багато справ із цією стихією.

Відкривши острів, я не дивився більше, бо вирішив, що він буде першим етапом у моїм засланні, і всіляко покладався далі на талан. Повернувшись додому і порадившися з огирем, я подався з ним до гайка, де я — моїм ножем, а він — гострим кременем, насадженим на дерев’яний держак, понарізували дубового гілля завтовшки із звичайну палицю, тільки трішки довшого. Не втомлюючи читача докладним описом нашої праці, скажу тільки, що з допомогою огиря, який виконував найтяжчу частину роботи, я за шість тижнів скінчив човен на зразок індійської піроги, тільки набагато більший, і обтяг його шкурами єгу, зшитими конопляними нитками мого власного виробу. На паруси пішли також шкури цих тварин, тільки молодших, бо у старих вони занадто цупкі та товсті. Я зробив чотири весла, наготував про запас вареного м’яса кролів та свійських птахів і поклав у човен дві посудини — одну з молоком, а другу — з водою.

Човна я випробував на великому ставку біля будинку мого господаря, потім виправив те, що було в нім не гаразд, і замазав усі шпарки лоєм єгу так, що він витримав би тепер і мене, і мій вантаж. Зробивши все це якомога краще, я на возі, запряженім єгу, під доглядом гнідого огиря та іншого слуги, обережно відвіз човен на берег моря.

Коли все було готове і настав день мого від’їзду, я з очима, повними сліз, і з серцем, що розривалося від жалю, простився з моїм господарем, його дружиною і всією родиною. Але його милість, почасти з цікавості, почасти з приязні до мене (коли я можу сказати це без чванливості), захотів подивитись, як я сідатиму в пірогу, і пішов на берег у супроводі багатьох своїх приятелів. Перечекавши з півгодини, поки скінчиться приплив, і побачивши, що вітер дме якраз на острів, куди я збирався попрямувати, я вдруге попрощався з моїм господарем, простягшися перед ним на землі і поцілувавши йому копито, яке він ласкаво і обережно підніс до моїх губ. Я знаю, як дорікали мені за згадування цих подробиць. Адже моїм наклепникам здається неймовірним, аби така славетна особа зробила стільки честі такій нижчій істоті, як я. Не забув я й того, як деякі мандрівники люблять чванитися незвичайними вчиненими їм милостями. Але якби ці критики були краще обізнані з благородною та доброзичливою вдачею гуїгнгнмів, то вони швидко змінили б свою думку.

Попрощавшися шанобливо з рештою гуїгнгнмів із компанії його милості, я сів у пірогу й відіпхнув її від берега.

Розділ XI