Мандри до різних далеких країн світу Лемюеля Гуллівера, спершу лікаря, а потім капітана кількох кораблів

Щиро признаюся, своїми маленькими знаннями, які можна вважати за більш-менш корисні, я завдячую тільки напучуванням мого господаря і розмовам його приятелів. Слухаючи їх, я пишався більше, ніж пишався б, наказуючи щось найбільшому та наймудрішому монархові в Європі. Мене захоплювали їхня сила, спритність і добротли-вість, а поєднання всіх цих чеснот в одній особі викликало в мене надзвичайну пошану до гуїгнгнмів. Спершу, щоправда, я не відчував перед ними побожного страху, властивого єгу і всім іншим тамтешнім тваринам, але незабаром, куди скоріше, ніж я гадав, він охопив і мене. Тільки до нього домішувалися шаноблива любов і вдячність за те, що вони ласкаво відрізняли мене від решти істот моєї породи.

Згадуючи свою родину, приятелів, земляків і людство в цілому, я бачив у них лише те, чим вони були в дійсності: справжніх єгу і виглядом, і вдачею, мабуть, трохи більш цивілізованих і обдарованих мовою, потрібною їм лише на те, щоб розвивати пороки, притаманні їхнім братам з тої країни. Коли мені траплялося бачити свою постать, відбиту у воді ставка чи озера, я відвертав обличчя і ладен був радше бачити звичайного єгу, ніж свою особу. Розмовляючи з гуїгнгнмами і з захопленням дивлячись на них, я поволі почав наслідувати їхні манери та рухи і нарешті настільки засвоїв їх, що мої приятелі ще й тепер кажуть, нібито я ходжу по-конячому. Я сприймаю це як комплімент і признаюся, що не вважаю за образу, коли хто глузує з моєї вимови, яка дуже скидається на іржання.

Одного ранку, коли я вважав уже, що щасливо влаштувався на все життя, мій господар покликав мене до себе раніше ніж звичайно. З вигляду його я зрозумів, що він почуває себе ніяково і вагається розпочати розмову. По короткій мовчанці, попередивши, що не знає, як я поставлюся до його повідомлення, він розказав таке. На останніх зборах, під час обговорення питання про єгу, уповноважені висловили незадоволення, що його родина тримає у своїй оселі єгу (тобто мене) і поводиться з ним майже як із рівним собі гуїгнгнмом, а не з диким звіром. Усім було відомо, що він часто розмовляє зі мною і нібито має якісь вигоди або приємність від мого товариства, що це суперечить законам природи та розуму і є нечуваним серед них явищем. Отже, збори запропонували йому або поводитись зі мною надалі як зі звичайним єгу, або ж вислати мене туди, звідки я прибув. Першу пропозицію гуїгнгн-ми, що бачили мене у нас чи у себе, рішуче відхилили. Вони доводили, що, маючи деякі зачатки розуму і природні пороки єгу, я з помсти можу підбити цих тварин утекти до вкритої лісом гірської частини краю і звідти нападати вночі на їхні садиби та нищити їхню худобу, що так природно для ненажерливих тварин, які ненавидять працю.

Господар додав, що гуїгнгнми — його сусіди, — щодня напосідають на нього, вимагаючи виконання постанови зборів, і що він не може далі зволікати. Йому здавалося, що вплав я ні до якої іншої країни не добудуся, і він думав, що мені слід було б збудувати віз, яким у нас, як я описував, їздять морем. У роботі мені допомагатимуть і його слуги, і, певно, багато хто з сусідів — гуїгнгнмів. Наприкінці він сказав, що, коли б не постанова зборів, він особисто охоче залишив би мене в себе на службі, бо бачить, як я вилікувався від деяких поганих звичок та нахилів, намагаючись, наскільки дозволяє моя нижча від них натура, наслідувати гуїгнгнмів.

Зазначу, до речі, що постанови національних зборів мають у них назву «гнлоайн», тобто умовляння. На їхню думку, розумну істоту не можна примушувати, а тільки давати їй пораду або умовляти. Ті ж, хто не скоряються розумові, втрачають право претендувати на ім’я розумного створіння.