Мандри до різних далеких країн світу Лемюеля Гуллівера, спершу лікаря, а потім капітана кількох кораблів

Тут я мушу реабілітувати одну премилу леді, яка безневинно постраждала через мене. Лордові скарбниці спало на думку приревнувати до мене свою дружину, бо якісь злі язики повідомили його, ніби її ясновельможність закохалась у мою особу, і при дворі один час ширилася скандальна поголоска, ніби вона таємно приїздила якось до мене. Я урочисто заявляю, що все це — найпідліша брехня, побудована лише на тім, що її ясновельможність обдарувала мене невинними знаками прихильності та приязні. Я зізнаюсь, що вона часто під’їздила до мого будинку, але ніколи не ховалась із цим, і в кареті її завжди бувало ще троє — здебільшого її сестра, донька та подруга, але так само відвідували мене й інші придворні дами. Прошу слуг моїх сказати, чи бачив хто з них коли-небудь біля моїх дверей карету, не знаючи, хто в ній сидить. У таких випадках, коли слуга повідомляв мене про гостей, я зазвичай тієї ж миті підходив до дверей і, привітавши їх, обережно брав у руки карету з двома кіньми (бо коли їх бувало шестеро, форейтор завжди випрягав чотирьох) і ставив її на стіл, навколо якого я зробив переносний бар’єр із п’яти футів заввишки, щоб запобігти нещасним випадкам. Часто на столі в мене було відразу по чотири карети з кіньми, повні товариства. Я сидів тоді в кріслі, нахиливши до них голову, і, поки був зайнятий отак одною, фурмани повільно об’їжджали навколо мого столу з іншими. У таких розмовах я провів багато дуже приємних пообідніх годин. Але ні лордові скарбниці, ні двом його інформаторам — Кластрілеві та Дранло (я називаю їх тут, а вони хай собі роблять що хочуть) — не пощастить довести, що будь-яка особа приїздила до мене інкогніто, крім державного секретаря Релдреселя, відрядженого до мене спеціальним наказом його величності, як я оповідав раніше. Я не затримувався б так довго на деталях, якби тут не йшлося про репутацію знатної дами, не кажучи вже й про мою власну, дарма що я мав тоді титул нардака, якого не мав і сам лорд скарбниці. Всі ж знають, що він тільки гламглам, тобто має титул на один ступінь нижчий, ніж я, як маркіз в Англії нижчий проти герцога. Я згоден, проте, визнати, що його посада дає більше прав, ніж моя.

Ці обмови, про які я довідався згодом при одній, не вартій згадки, нагоді, на певний час озлобили лорда скарбниці проти його дружини, а ще більше проти мене, і хоч він, нарешті, переконався, що його обдурено, і помирився з дружиною, але я назавжди втратив його довір’я, а незабаром побачив, що хутко втрачаю й прихильність його величності, на якого, безперечно, дуже впливав той його улюбленець.

Розділ VII

Автор, діставши звістку про намір обвинуватити його в державній зраді, тікає до Блефуску. Як прийняли його там

Раніше ніж розповідати про мій від’їзд із Ліліпутії, слід, мабуть, сказати читачеві кілька слів про інтригу, що два місяці поспіль точилася проти мене.

Через незначне своє походження я завжди стояв осторонь царських дворів і, хоч і чув чимало про коверзування великих монархів та міністрів, ніколи не сподівався таких жахливих наслідків од них у цій далекій державі, керованій, як здавалося мені, принципами, зовсім не подібними до європейських.

Саме тоді, як я зібрався відвідати імператора блефус-куанців, одного вечора, дуже таємно, в закритих ношах прибув до мене один поважний придворний (якому я зробив дуже велику послугу під той час, коли він був у нелас-ці в його величності) і, не називаючи свого імені, зажадав побачення. Носіїв одіслано. Поклавши в кишеню камзола ноші разом із його ясновельможністю, я звелів вірному челядникові казати всім, що нездужаю і уклався спати, а сам увійшов до помешкання, зачинив двері, поставив своїм звичаєм ноші на стіл і сів коло них. Коли ми обмінялися привітаннями, я помітив велику заклопотаність на виду його ясновельможності й запитав про її причини. Тоді він попросив терпляче вислухати його в справі, яка великою мірою стосувалася моєї честі та мого життя. Сказав він — бо я записав його слова зараз же, як він пішов, — таке:

— Насамперед, — почав він, — вам треба знати, що останнім часом кілька разів і найтаємнішим способом скликали засідання державної ради з приводу вас, і два дні тому його величність ухвалив остаточне рішення.

Ви дуже добре знаєте, що Скайреш Болголам (гелбет, або головний адмірал) мало не від часу вашого прибуття сюди є вашим запеклим ворогом. Перші причини цього мені невідомі, але ненависть його особливо збільшилася після вашої перемоги над блефускуанцями, що зовсім затьмарила його славу як адмірала. Цей лорд, спільно з лордом скарбниці Флімнепом, про неприязнь якого до вас через його дружину знають усі, генералом Лімтоком, камергером Лалконом і найвищим суддею Белмафом, склали акт, де вас обвинувачують у державній зраді та в інших злочинах, за які карають смертю.

Цей вступ так роздратував мене, свідомого своїх заслуг і невинності, що я зібрався був перебити його, але він попросив мене мовчати і вів далі.