Читаем Мандри до різних далеких країн світу Лемюеля Гуллівера, спершу лікаря, а потім капітана кількох кораблів полностью

Державна рада зустріла цю пропозицію дуже неприязно. Адмірал Болголам не міг стриматися і, підвівшися, розлютований, сказав, що дивується, як секретар наважується захищати зрадника, і додав, що заслуги ваші, з міркувань державного порядку, тільки обтяжують вашу провину; що коли ви, лише помочившися, здатні були погасити пожежу в покоях її величності (про це йому гидко й згадувати), то іншим разом ви тим-таки способом можете викликати повінь і затопити палац; що та сила, яка дозволила вам полонити кораблі блефускуанців, дасть вам змогу по першій же сварці відвести їх назад. Він запевняв, крім того, ніби має певні підстави вважати вас за однодумця секти тупоконечних, а що зрада в серці з’являється раніш, аніж її виявляють, то він обвинувачував вас у зраді й категорично вимагав вашої смерті.

До цієї думки приєднався й міністр скарбниці. Він доводив, що утримувати вас коштувало вже його величності багато грошей, а далі буде й зовсім надсилу державі, що пропозиція секретаря не тільки не зарадить цьому лихові, ще й збільшить його, бо, як то показали спроби осліплення деяких тварин, після цієї операції їдять ще більше і швидко гладшають. Він підкреслив також, що його свята величність і рада, які судять тепер вас, в сумлінні своїм певні вашої провини, і це одне дає вже право засудити вас, не шукаючи формальних доказів за вимогою букви закону.

Його ж величність, виступаючи рішуче проти нашої страти, ласкаво пояснив, що коли рада вважає осліплення за недостатню міру, то її можна збільшити додатковою карою. Тоді ваш прихильник, секретар, попросив ще раз слова і, відповідаючи міністрові скарбниці з приводу великих витрат на ваше утримання, сказав, що його ясновельможність, розпоряджаючися усіма прибутками імператора, може легко запобігти цьому лихові, день у день зменшуючи вам пайку, і тоді, не маючи вдосталь харчів, ви почнете слабішати, худнути, втратите апетит і загинете за кілька місяців. Перевага цього способу ще й у тім, що розкладання вашого трупа буде менш небезпечне, бо ви зменшитеся більше ніж удвоє, і відразу ж по вашій смерті п’ять чи шість тисяч підданців його величності спромо-жуться за два-три дні відділити на трупі м’ясо від кісток, поскладати його на вози, одвезти та закопати, щоб не було зарази, десь далеко, а скелет залишиться як пам’ятник, на подив нащадкам.

Отже, через велику приязнь до вас секретаря, справу було розв’язано компромісом. Проект поволі заморити вас голодом ухвалено тримати в суворій таємниці, а вирок про осліплення вас запротокольовано. Заперечував проти нього тільки адмірал Болголам, креатура імператриці, якого її величність безнастанно підмовляла наполягати на вашій смерті, завжди злостячись на вас за ганебний та беззаконний спосіб, яким ви загасили пожежу в її покоях.

Через три дні до вас відрядять вашого друга-секретаря. Він зачитає вам акт обвинувачення, а тоді відзначить велику поблажливість та ласкавість його величності і ради, завдяки яким вас засуджено тільки на втрату очей. Його величність не має сумніву, що ви покірно та з подякою скоритесь присудові. Двадцять хірургів його величності будуть присутні при цім, аби стежити за перебігом операції, яку робитимуть, пустивши у ваші очні яблука дуже гострі стріли, коли ви лежатимете на землі.

Полишаю на вашу розсудливість ужити відповідних заходів; я ж, аби не збуджувати ні в кого підозри, маю негайно повертати додому так само таємно, як і прибув.

І його ясновельможність поїхав, а я залишився стурбований і збентежений.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Антон Райзер
Антон Райзер

Карл Филипп Мориц (1756–1793) – один из ключевых авторов немецкого Просвещения, зачинатель психологии как точной науки. «Он словно младший брат мой,» – с любовью писал о нем Гёте, взгляды которого на природу творчества подверглись существенному влиянию со стороны его младшего современника. «Антон Райзер» (закончен в 1790 году) – первый психологический роман в европейской литературе, несомненно, принадлежит к ее золотому фонду. Вымышленный герой повествования по сути – лишь маска автора, с редкой проницательностью описавшего экзистенциальные муки собственного взросления и поиски своего места во враждебном и равнодушном мире.Изданием этой книги восполняется досадный пробел, существовавший в представлении русского читателя о классической немецкой литературе XVIII века.

Карл Филипп Мориц

Проза / Классическая проза / Классическая проза XVII-XVIII веков / Европейская старинная литература / Древние книги
Графиня Потоцкая. Мемуары. 1794—1820
Графиня Потоцкая. Мемуары. 1794—1820

Дочь графа, жена сенатора, племянница последнего польского короля Станислава Понятовского, Анна Потоцкая (1779–1867) самим своим происхождением была предназначена для роли, которую она так блистательно играла в польском и французском обществе. Красивая, яркая, умная, отважная, она страстно любила свою несчастную родину и, не теряя надежды на ее возрождение, до конца оставалась преданной Наполеону, с которым не только она эти надежды связывала. Свидетельница великих событий – она жила в Варшаве и Париже – графиня Потоцкая описала их с чисто женским вниманием к значимым, хоть и мелким деталям. Взгляд, манера общения, случайно вырвавшееся словечко говорят ей о человеке гораздо больше его «парадного» портрета, и мы с неизменным интересом следуем за ней в ее точных наблюдениях и смелых выводах. Любопытны, свежи и непривычны современному глазу характеристики Наполеона, Марии Луизы, Александра I, графини Валевской, Мюрата, Талейрана, великого князя Константина, Новосильцева и многих других представителей той беспокойной эпохи, в которой, по словам графини «смешалось столько радостных воспоминаний и отчаянных криков».

Анна Потоцкая

Биографии и Мемуары / Классическая проза XVII-XVIII веков / Документальное