За три дні по прибутті, пішовши з цікавості на північно-східне узбережжя острова, я, на відстані щось із пів-милі, помітив у морі річ, що скидалася на перевернутий догори дном човен. Роззувшись та скинувши шкарпетки і пройшовши бродом ярдів двісті, я виразно побачив, що то й дійсно був човен, який, одірваний, гадав я, бурею від якого-небудь корабля й підштовхуваний припливом, наближався до мене. Я відразу ж повернувся до міста і попросив його величність довірити мені двадцять найбільших кораблів із числа тих, що лишилися в них після розгрому флоту, та триста моряків з віце-адміралом на чолі. Флот поплив навколо острова, а я найкоротшим шляхом пішов назад до місця, де вперше побачив човен, і переконався, що приплив підігнав його ще ближче. У всіх матросів були мотузки, які я заздалегідь позсукував до належної товщини. Коли прибули кораблі, я роздягнувся й увійшов у воду; спочатку брів мілиною, а ярдів за сто від човна мусив поплисти. Матроси кинули мені кінець мотузки; його я закріпив в отворі в передній частині човна, а другий кінець прив’язав до військового корабля; тільки користі з цього було мало, бо я не діставав дна ногами і мусив гнати човна, пливучи ззаду та підштовхуючи його одною рукою. Приплив допомагав мені. Я плив дуже швидко і незабаром міг уже стати на дно по підборіддя у воді. Перепочивши дві-три хвилини, я знову почав штовхати човен і штовхав його, доки вода опустилася мені під пахви. Тепер, коли найважчу частину роботи було закінчено, я взяв інші мої мотузки, складені на одному з кораблів, і прикріпив їх спершу до човна, а потім до дев’яти суден, що супроводили мене. Вітер був сприятливий, матроси тягли човен на буксирі, я підштовхував його ззаду, і в такий спосіб ми наблизилися на сорок ярдів до берега. Коли приплив скінчився, я витягнув човен на сухе, з допомогою двох тисяч матросів вірьовками та машинами перекинув його догори дном і побачив, що він постраждав мало.
Не буду надокучати читачеві, розповідаючи про труднощі, які довелося мені подолати, щоб за допомогою, весел (робив я їх десять днів) привести свого човна до королівського порту Блефуску, де мене дожидала юрба народу, яку страшенно вразили велетенські розміри судна. Я сказав імператорові, що цей човен прислала мені моя щаслива доля, щоб приставити мене до місця, звідки я зможу дістатися батьківщини, і просив його величність звеліти, щоб мені дали потрібні для обладнання судна матеріали, а разом із тим і дозволити виїхати. Зробивши кілька похвальних для мене заперечень, його величність ласкаво задовольнив моє прохання.
Увесь цей час я дуже дивувався, що до блефускуан-ського двору не приїздить по мене посланець од нашого імператора. Він, як згодом виявилося, не знав, що мені відомі його наміри, і думав, ніби я вибрався до Блефуску з візитом, згідно з його, добре відомим при нашому дворі, дозволом, і за кілька днів, по закінченні всіх церемоній, повернуся назад. Зрештою, така тривала відсутність почала непокоїти його і, порадившись зі скарбником та його прибічниками, він вирядив до Блефуску поважного урядовця з копією акта обвинувачення. Посланцеві було доручено висвітлити монархові Блефуску все милосердя імператора, що задовольнився такою незначною карою, як позбавлення мене обох очей, і переказати, що я втік од правосуддя і протягом двох годин мушу повернутися до ліліпутів. У противному ж разі у мене мали відібрати титул нардака і оголосити зрадником. Імператор не має сумніву, додав до цього посланець, що його брат — володар Блефуску, — аби зберегти мир і приязнь між обома країнами, негайно вишле мене зі своєї держави, закутого по руках і ногах, як перекинчика.
Імператор блефускуанців по триденній нараді послав дуже чемну відповідь із безліччю перепрошень. Він писав, що вислати мене закутого, як то добре знає і його брат, — неможливо; з другого боку, хоч я й позбавив його флоту, але завдяки моїй допомозі було підписано мирну угоду, і, нарешті, незабаром питання розв’яжеться само собою на обопільну користь, бо я знайшов величезного човна, який він звелів опорядити за моїми вказівками та власною допомогою, і через кілька тижнів, як сподівається він, обидві імперії позбудуться такого нестерпного тягаря.
Із цією відповіддю посланець вернувся до Ліліпутії, а блефускуанський монарх розповів мені про все, що сталось, і в той же час, під великим секретом, запропонував захищати мене, якби я погодився вступити до нього на службу. Дарма що вірив його щирості, я не хотів більше покладатися ні на монархів, ні на міністрів і, висловивши глибоку вдячність за честь, уклінно просив пробачити мені мою відмову. Я сказав, що, коли вже лиха чи щаслива доля посилає мені човен, то я волію краще загинути в океані, ніж бути причиною розбрату між двома такими могутніми монархами. Імператор нічим не виявив свого незадоволення, а потім я випадково дізнався, що і він, і більшість його міністрів були навіть дуже раді моїй відповіді.