Мандри до різних далеких країн світу Лемюеля Гуллівера, спершу лікаря, а потім капітана кількох кораблів

Не втомлюватиму читача подробицями нашої, загалом щасливої, подорожі. Ми прибули в Дувр 13 квітня 1702 року. Я мав на судні єдину неприємність — пацюки затягли одну з моїх овечок, і я знайшов коло їхньої нірки тільки обгризені кістки. Решта худоби доїхала благополучно і, пущена на пашу в Грінвічі, чудово відгодувалася на смачній травиці тамтешніх луків, хоч я й побоювався шкідливих наслідків. Я не міг би зберегти їх під час такого довгого переїзду, якби капітан не давав мені іноді найкращих своїх сухарів, які я товк на пил і, змішуючи з водою, завжди годував ними мою худобу. За недовгий час мого перебування в Англії я заробив чималі гроші, показуючи її різним поважним особам та просто цікавим, а перед другою моєю подорожжю продав за шістсот фунтів. Повернувшися з останньої подорожі, я побачив, що худоба дуже розплодилася, особливо вівці, і, сподіваюся, їхня тонка вовна буде дуже корисною нашій вовнопрядильній промисловості.

Із дружиною та дітьми я прожив тільки два місяці, бо невситима жадоба бачити чужі країни штовхала мене на нові пригоди. Залишивши дружині тисячу п’ятсот фунтів готівкою та влаштувавши її в гарному будинку в Редріфі, решту грошей я взяв із собою, обернувши їх частково на крам і сподіваючись збільшити свої статки. Старший мій дядько Джон залишив мені маєток біля Епінга, який давав близько тридцяти фунтів щорічно; тримав я в довготерміновій оренді ферму «Чорний бугай» у Фетер-Лейні, яка давала стільки ж. Отже я не боявся, що родину мою змушена буде підтримувати парафія. Син мій Джоні, названий так на честь свого дядька, навчався в початковій школі і був слухняним хлопчиком. Моя донька Мері (вона тепер одружена й має дітей) училася тоді шити. Я попрощався з дружиною, сином та донькою, не без сліз з обох сторін, і сів на торговельний корабель «Едвенчюр», місткістю в триста тонн, який під командою капітана Джона Ніколеса йшов із Ліверпуля до Серата.

Та описові цієї подорожі треба присвятити окрему частину моїх спогадів.

ВІНБУСОВІ ФЛЕСТРІНОВІ, ЧОЛОВІКОВІ-ГОРІ

Ода

Тітті Тіта, есквайра поета-лауреата його величності імператора Ліліпуті ї

(Англійський переклад)

Подивлюсь —
І гублюсь:
Чи ж очам,
Даним нам,
Обійнять
Твою стать?
Я б хотів,
Щоб мій спів
Вихваляв —
Прославляв
І тебе,
І разом з тим мене.
Ввесь твій жар —
Музи дар.
Бард старий
Говорив
Про твою
Міць страшну,
Як казав,
Що тримав
Довгий час
Дід Атлас
На плечах
Склепіння в небесах.
Щоб дійти
До мети,
Суне він —
Наш Флестрін —
Через діл,
Через бір.
Як іде —
Все гуде;
Пасма ж гір,
Наче звір,
Стугонять
І до шпилів тремтять.
А війська, —
Копняка
Щоб, бува, їм не дав, —
Ну тікать!
Всі біжать
Перед ним,
Бо один
Рух ноги —
І полків
Дужу рать
Тоді вже не зібрать.
Злива стріл
Звідусіль
Та дротків-
Гостряків
Хай летить!
Не вразить їм його:
Усього
Лиш діткнуть,
Ледь шпигнуть
Й без пораз
Одскочать геть ураз.
Як дмухне —
Розжене
Всі хмарки
Навкруги.
Мовив щось —
Всім здалось,
Ніби грім
Загримів.
Як він їсть,
З наших міст
Крик бринить:
Він нас поголодить.
Стане пить —
Задрижить
Сам Нептун
Буркотун.
Щоб учуть
Оди суть,
Ти мене
На плече
Підсади;
Я ж тоді
Підведусь
І неба доторкнусь.

Частина друга. Подорож до Бробдінгнегу

Розділ І

Опис шторму. По прісну воду послано човен, і автор вирушає на нім досліджувати країну. Його, покинутого на березі, підбирає тубілець і відносить до садиби одного фермера. Прийом його і різні пригоди, що там трапилися. Опис жителів