Мартин Боруля

Входе Нацiєвський, одягнений у сюртук з куцими полами. Рукава з буфами, коло плечей ужчi, а бiля руки ширшi. Штани широкi, трубою, коло чобота зовсiм узенькi. Жилетка червона, двобортна, без манишки, з мiдними пугвицями, шия пов'язана чорним шовковим платком.

Нацiєвський. З добрим утром, Марина Мартиновна, як спалось-спочивалось?

Марися. Лягли легко, встали ще легче; а ви як? Здається, i лягли важко, i встали тяжко…

Нацiєвський(набiк). Зразу збрила! (До Марисi). О, яка ви гострая i строгая!.. (Бере гiтару i побренькує). Нам з привички. Iнчий раз, як вернешся од Шулемки^{10}, так ще тяжче ляжеш, одначе дiла за нас нiхто не робе!.. А ви вишиваєте?

Марися. Нi, я не вмiю, так сидю, батько звелiли вас пiджидать за п'яльцями, щоб ви подумали, що я баришня…

Нацiєвський. А хiба ви не баришня?

Марися. Не знаю, як вам здається… Я проста дiвчина, мужичка, нiчого не вмiю; я умiю жать у полi, громадить, мазать, корiв доїть, свиней годувать… Подивiться, якi у мене руки…

Нацiєвський. I разпрекрасно! А як вийдете за мене замiж — iбо ми вже з папiнькою вашим сiє дiло покончили, не знаю, як ви, — тодi не будете жать, найдеться друга робота, болєє благородная… i руки побiлiють… А по вечорам я буду вам грать на гитарi. Буде весело, у мене знакомих доволi…

Марися. Я за вас не хочу замiж, то татко мене силують, а я вас не люблю…

Нацiєвський. Як побрачимся, тодi полюбите!.. Любов — ета злодiйка приходить зря, сьогодня нєт єйо, а завтра вот она! Та ви ще мене не знаєте! (Б'є акорд на гiтарi i спiва).

«Гандалер молодой,
Взор твой полон огня,
Я стройна, молода,
Не свезешь ли меня?
Я в Риальто спешу до заката.
Видишь ли пояс мой
С жемчугом, с бирюзой?
А в средине его
Изумруд дорогой?
Вот тебе за провоз моя плата!»
«Нет, не нужен он мне,
Твой жемчужный убор:
Ярче камней и звезд
Твой блистательный взор, —
Жажду я одного поцелуя!»

У нас многiя баришнi од меня тають, i ви розтаїте.

Марися. А я чого буду таять, я не снiг.

Нацiєвський. Ну, розтопитесь…

Марися. Борони боже! Хiба я смалець?..

Нацiєвський. Ха-ха-ха! Остроумно! Одно слово, полюбите мене — ручаюсь.

Марися. О нi! Ви менi противнi…

Нацiєвський. Ето даже обiдно, iбо я всегда нравiлся женщинам… Почему же у вас такая злость протiв меня?

Марися. Я вас не люблю i прямо вам кажу, а ви таки лiзете у вiчi, от через це ви менi противнi.

Нацiєвський. Та нєт! Ето ви шуткуєте!.. Ето ви говорiте по той простой причинi, что мало знаєте меня; а когда вийдете замуж, присмотрiтесь i апробуєте — как пишется в журналах, — тогда другоє скажете!.. А тепер заключим наш разговор поцiлуєм, как жених i невеста. (Спiває). Жажду я одного поцiлуя!.. Позвольте!

Марися. Цього нiколи не буде! Менi легше випить оливи з мухами, нiж вас поцiлувать! Душа моя до вас не лежить, i очi мої не стрiнуться з вашими; а коли ви й пiсля цього все-таки хочете, щоб мене присилували за вас замiж, то знайте: я люблю давно другого, чуєте? Люблю другого, йому слово подала, i не розлучить нас нiхто — хiба могила, а за вас я тодi вийду замiж, як у спасівку^{11}  соловейко заспiває! От вам уся моя правда. I нiчого нам балакать, розмiркуйте гарненько i бiльше до нас не приїздiть; а тепер — прощайте! (Хутко виходе).

ЯВА V

Нацiєвський, а потiм Мартин i Палажка.

Нацiєвський(один). Любить другого… Положим, єжелi только любить, то це крупний пустяк, но єжелi любов з фiналом… Це для меня мучiтєльно будить i позорно даже!.. Впрочем, до свадьби далеко, ми i ето разузнаєм; а отказаться i перед вiнцем можна… Как би я не вскочiл у корито!

За коном голос Мартина: «Так я хочу!» Голос Палажки: «А я не хочу!»

Голос отца i матерi… один — хоче, другий — не хоче. Желательно послушать, об чом спор? Наверно, про меня… Сюда, здається, iдуть! Сховаюсь. Де б же?.. Тут нема мiсця… А, в етой комнатi, де спав, бiля дверей є шкап, за шкапом стану. (Пiшов).

Входять Палажка i Мартин.

Палажка. Не хочу, не хочу я твоїх кумiв!..