Мартин Боруля

Палажка. Опам'ятайся, що ти робиш?..

Мартин(тупа ногами). Не питай! Роби, що велю!

Палажка пiшла.

Я ж на твоїй спинi всю свою обiду випишу!.. Я ж тобi…

Марися. Папiнька…

Мартин. Мовчи! Геть пiшла!

Марися вийшла.

Не будеш ти славить, а будеш ти струпи гоїть! Палажко! Давай шапку, давай гарапник!.. О, злiсть мене задавить… Омелько! Мерщiй!

Входять Омелько з середнiх дверей, Палажка — з бокових. Палажка подає шапку i гарапник.

Омелько. Готово!

Мартин(надiва шапку, бере гарапник). Бери i ти батога, за мною! Я ж з тебе зроблю писанку!.. Я ж тобi покажу, як шуткувать з дворянином!

Мартин i Омелько виходять. Палажка обнiмає Марисю, плачуть.

Завiса.

ДIЯ П'ЯТА

Декорацiя та ж.

ЯВА I

Входять Степан i Омелько. Степан одягнений по-дорожньому. Омелько несе за ним скриньку.

Степан. Ну, слава богу, — дома. (Роздягається).

Омелько. Де його поставить?

Степан. Став тут i доказуй мерщiй, як далi було. Далеко ж ви його догнали?

Омелько. От зараз на поворотi, бiля розкопаної могили.

Степан. Ну?

Омелько. Стали наближаться, а панич той, певно, пiзнав нас, почав штовхать жида у спину; а жид оглянувся i зараз затрiпав обома руками, зашарпав кобилку вiжками i ну її цвьохать батогом; а кобилка вскач пустилась, а ми ще гiрше припустили. Конi нашi потомились, бо ми з копита вскач погнались. Блоха вже стала спотикаться, а Рак аж стогне пiд паном! Вони не втечуть, а ми не доженем… А бiля могили дорога переорана, повозка застрибала по борознах, потiм задок схиливсь на лiвий бiк, потiм одскочило колесо, вiсь одбилась, кобилка стала, жид схопився i що є духу попер у бур'яни… Отут ми їх догнали… i я напарив жида, а панича пан частували… Спасибi, чумаки одняли, а то, мабуть, i вбили б. А потiм пан злiзли з коня, стали пить воду, трусяться та й упали як неживi… Чумаки тi їх i додому довезли.

Степан. От нещастя!.. Iди ж випрягай конi.

Омелько пiшов.

ЯВА II

Степан, а потiм Марися.

Степан(роздягається). I хто б сподiвався, що так скiнчиться сватання? Добре й Нацiєвському сердешному досталось, одначе хоч би тобi пару з рота пустив!.. Як приїхав, то слабiв двi недiлi. Я його питаю: а що, як?.. Нiчого, каже, приймали гаряче. Тепер i сам бачу, що гаряче. Поганi нашi дiла, усе пiшло шкереберть — i в дворянствi одказали, i земський суд скасували,^{17} i я остався за штатом — i куди примоститься, сам не знаю…

Входе Марися.

Марися. Стьопа! Приїхав? Здрастуй, братику!  (Обнiма його). Слава богу, що ти приїхав, — ми вже з мочi вибились i ради не дамо!.. Батько дуже слабi, — мабуть, умруть. (Плаче).

Степан. Що ж йому таке?

Марися. Одно до другого… Тут оказiя з тим женихом, ти, мабуть, чув?

Степан. Чув, Омелько розказував.

Марися. Не вспiли батько очунять пiсля тiєї оказiї, а тут Красовський зiбрав людей, виганяв нас з села, хотiв розвалить хату; батько дуже сердились, сварились, кричали, i з ними зробилась якась причина: упали на землю зовсiм як мертвi. А, не доведи господи!.. Ми з матiр'ю в ногах у Красовського валялись — насилу одпросились на мiсяць, та й то дядько Гервасiй заступились… I це ще не кiнець! Пройшло скiлько днiв, батько стали поправляться, як знову получили бумагу, що в дворянствi одказано, i зовсiм уже занедужали, з сили вибились, нiчого не їдять… все зiтхають та читають ту проклятущу бумагу… Коли б хоч з Красовським помирились, а то вiн знищить нас зовсiм; завтра строк вибираться, а куди вибираться, що робить з слабим батьком, самi не знаємо! Слава богу, хоч ти приїхав!

Степан. От наказанiє господнє!.. Не знаю, як i признаться тепер батьковi!.. Я вже, Марисю, теж не служу — мене за штатом оставили.

Марися. Не кажи, не кажи батьковi, борони боже! Вони зараз i вмруть, як ще довiдаються, що й ти не служиш. Пiсля скажеш…

Степан. А мати ж де?

Марися. Пiшли до дядюшки Гервасiя просить, щоб помирився з батьком, чи не дасть якої ради, — його так татко любили, завше слухали — i посварились…

Степан. А за що ж уже з Гервасiєм папiнька посварився?

Марися. Багато говорить, я тобi послi розкажу, — а тепер iди до батька, вони тебе дуже нетерпляче ждали. Тiлько не кажи, що ти не служиш, борони боже! Послi…

Степан. У мене аж ноги стали труситься… Стiлько бiди кругом, що й… (Махнувши рукою, пiшов у боковi дверi).

ЯВА III

Марися, а потiм Микола i Степан.