Мартин Боруля

Гервасiй. Що там бумаги! Красовський на лiкаря вивчився, то йому i шляхетство пристало. Тепер вiн їздить у калясi, його вже крiзь щаблi не протягнеш, а бумаги — тьфу! I в мене було їх доволi, а тiлько я переконався, що нам дворянство так личить, як коровi сiдло.

Мартин. Може, ти й корова; а мiй прапрадiд…

Гервасiй. Був стражник? Чув! А мiй був пiдкоморий!

Мартин. Твiй пiд коморою тiлько сидiв, то iнша жеч…

Гервасiй. А твiй стерiг тiєї самої, комори, де мiй сидiв?

Матвiй. Ха-ха-ха! Та буде, панове, а то ще полаєтесь! Цо там по титулi — кєди нєма нiц в шкатулi!..[3] Краще, пане Мартине, вiддайте Марисю за Миколу та зап'ємо могорич!

Мартин. Нi, пане Дульський… У мене, слава богу, є i в шкатулi… Я на другiй линiї…

Гервасiй. Вiн дворянин!

Мартин. Щоб ти знав!

Гервасiй. Горе з такими дворянами! А по-моєму, хто вчену голову має, то дворянин, а вже як неграмотнi дворяне, то…

Мартин. Я неграмотний? Вибачай! То ти неграмотний, бо умiєш тiлько молитви читать, та й то по-батькiвському молитвенику, а по чужому не втнеш!.. А я й скоропись розбираю.

Гервасiй. По-батькiвському молитвенику теплiше молиться.

Матвiй. Ну, годi, панове, бо я бачу, що посваритесь! Що там до титулу, якщо немає нiчого в гаманцi!..

Гервасiй. I справдi! Як наше не в лад, то ми з своїм назад!.. Прощайте, пане уродзоний! Тiлько глядiть, щоб не чухалися, як дворянство крiзь щаблi випаде. (Iде).

Мартин. Не журись, у нас вози лубками вшитi!

Матвiй. От i не вгадав: думав могорич пить, а пiднесли дулю, — i нiс, здається, не свербiв.

Мартин. Чого ж, милостi просю: сiдайте, я зараз почастую, то одна жеч, а це друга.

Гервасiй. Де вже нам з дворянами за одним столом сидiть. (Пiшов).

Матвiй. Прощайте, пане Мартине! Жаль, що так розходимось.

Мартин. Оставайся, закусимо.

Матвiй. Нехай другим разом, а тепер не приходиться: умiстi прийшли, умiстi й вийдем… Iще раз скажу: жаль, що ви не вiддаєте Марисю за мого хрещеника, славний парубiяка…

Мартин. Я й сам знаю… так не рiвня по званiю.

Матвiй. До зобачення! (На вiдходi). Може, ще роздумаєте i на тройцю^{9} потанцюємо! (Пiшов).

ЯВА II

Мартин, а потiм Палажка.

Мартин(один). Може, й на тройцю потанцюємо, тiлько не на Миколинiм весiллi. Бач, хлоп, пiднiжок пана Красовського! Туди ж, у рiдню лiзе, — умийся попереду!.. Якби не в моїй хатi, єй, наплював би Гервасiєвi у самiсiньку пику за його хлопськi речi… I вiн зо мною рiвняється!.. Далеко!.. От як приїде сьогодня з города наш жених — губернський секретар-регiстратор, — тодi милостi просю подивиться, за кого Боруля вiддає свою дочку!.. Ха!

Входе Палажка.

Палажка. Чого це Гервасiй i Матвiй заходили?

Мартин. Гервасiй свата нашу Марисю за свого Миколу.

Палажка. От i слава богу! Я рада, що такого зятя мати буду: поштивий, добрий i хазяйський син.

Мартин. I хлоп.

Палажка. Такий, як i ми.

Мартин. Дурна!

Палажка. Сам ти дурний! Чого лаєшся? Що ж ти маєш против Миколи?

Мартин. Слiпа!

Палажка. Тьфу! То тобi, мабуть, повилазило.

Мартин. Глуха!

Палажка. Отже, єй-богу, так i вчеплюся у чуприну, як будеш лаяться!

Мартин(набiк). Чого доброго, вчепиться! Це буде не по-дворянськи. (До Палажки.) Не сердься, Палазю, а скажи менi — ти бачила ту бумагу, що Степан привiз?

Палажка. Бачила.

Мартин. I чула, що вiн читав у бумазi?

Палажка. Чого ти причепився до мене? Не балакай навтямки; кажи товком: чи вiддамо Марисю за Миколу? Не мороч мене.

Мартин. Дiло шiсть мiсяцiв в герольдiї, не сьогодня-завтра утвердять в дворянствi, а я дочку вiддам за мужика!.. Що ж то я з глузду з'їхав, чи як?

Палажка. Здається менi, що з'їхав: не велиш нi менi, нi дочцi робить, сам не робиш, понаймав наймитiв, наймичок, хазяйство псується…

Мартин. Палазю! Дворянин — одно, хлоп — друге!.. Може, ти цього не розумiєш, то тобi яснiше скажу: сметана — одно, а кисле молоко — друге! О! Розумiєш?

Палажка. Одно розумiю, що ти стерявся розумом.

Мартин. О господи, о господи! Нащо ти мене довiв до того, що я одружився з простою мужичкою! Нiчого не тяме — як до пенька балакаєш. I казав же покiйний папiнька: женись, сину, на шляхтянцi. Нi, таки погнався за чорними бровами! От i дожив: брови злиняли, а гонору як не було, так i нема!

Палажка. Божевiльний! Єй-богу, божевiльний! Ти б дроку напився.

Мартин. Що ти з нею будеш балакать?.. Хiба тобi краще буде бачить свою дочку за репаним мужиком Миколою, нiж за губернським секретарем-регiстратором? Краще? Кажи!

Палажка. А де ж вiн у бiса, той… ростератор?

Мартин. Регiстратор.

Палажка. Та не вимовлю.

Мартин. Ото-то ж бо й є! Приїде, душко, приїде! Про нього же й казав Степановi на од'їздi — чула?