Мартин Боруля

Омелько. Напоїв коней i хотiв спать лягать, а тут, спасибi їм, ще пiднесли… Потiм третiй раз почастували, i вже не скажу вам: чи частували ще й четвертий раз, чи нi, бо не пам'ятаю, як i заснув. Вранцi, до схiд сонця, прокинувся — не можу голови пiдвести… Почав пригадувать: де я? Не пригадаю. Глянув набiк: чиїсь босi ноги на полудрабку. Що воно за твар, думаю собi, втислася до мене на повозку, чи не Горпина. Далi думаю: коли є ноги, то повинна буть i голова, — а голови не видко, тiлько моя, та й своєї голови не бачу, а чую, що на в'язах щось таке важке телiпається, мов хто начепив клунок з пiском… Помалу-помалу пiдвiв я голову. Дивлюсь: нiкого нема, кругом чужа оселя… Боже мiй! Тут зразу голова моя зробилась легка, як вiвсяна полова, i я догадався, де я i що зо мною було! Схопивсь… сюди, туди — нема нi коней, нi чобiт, нi кобеняка! Сiв я та й заплакав.

Мартин. Заплакав?

Омелько. Заплакав. Гiркими сльозами заплакав: чоботи були настоящi шкаповi i кобеняк…

Мартин. Луципiр! А коней тобi не жаль?

Омелько. Та конi знайдуться, бо там якийсь судейський, з мiдною бляхою на грудях, списав усе: i як коней звуть на ймення, i до якого полудрабка котра коняка була прив'язана, i полудрабки розглядiли, — усе як слiд, я розказав усi прикмети. Записали i те, що як удариш батогом, то Кулкат крутить хвостом соб, а Зозуля крутить хвостом цабе, — все записали, конi знайдуться!.. (Зiтхає). А чоботи i кобеняк…

Мартин. Геть з очей, паршивий робiтник! Тобi гиндикя пасти, а не коней глядiть! Самi кращi конi пропали! Будеш же ти одслужувать менi за коней шiсть лiт.

Омелько. А буду. Таке дiло. (Набiк). А хто ж менi одслуже за чоботи та за кобеняк? Якби не ти, то я б їх i не брав.

Мартин(до Трохима). Бiжи до Сидоровички, вiзьми натачанку чи вiзок, запрягай коней, та хоч уночi поїдемо до станового.

Трохим вийшов.

(Омельковi). Ти чого стоїш? Пiшов, не печи моїх очей!

Омелько. Та тут ще лист вiд панича.

Мартин. Чого ж мовчиш? Давай мерщiй, шелепа!

Омелько(достає з шапки). Та не гримайте ж хоч за листа, бачите, зашив як далеко — боявся, щоб хто не вкрав. Думаю: «Хоч шапку i вкраде, то лист буде цiлий, чорта з два найде». Нате.

Мартин(прочитавши). Що його робить?.. Жених обiщав приїхать, як коней пришлю за натачанкою… Тут грабiж… там коней покрали!.. Памороки забило… (До Омелька.) Iди, розумна голово, надiвай постоли, поїдем зо мною у стан, а Трохим поїде в город зараз же, щоб завтра i натачанку привiз… Упряж де ти зоставив?

Омелько. Злодiї взяли, тiлько черезсiдельник зостався.

Мартин. Щоб ти на ньому повiсився! I упряж позич в Сидоровички.

Омелько. А коней яких запрягать?

Мартин. Не питай мене!.. I дорогою не балакай до мене, бо я тебе, каплоуха собако, чисто всього обпатраю!

Омелько. Ну й сердитий… Що то пан! (Пiшов).

Мартин(один). I язик став як кiлок, i в ротi пересохло!.. А синок… синок!.. Я тут iз шкури вилазю, щоб його в люде вивести, а вiн там п'янствує…

Входе Омелько.

Ти чого знову у вiчi лiзеш? Кортить, щоб поскуб?

Омелько. Письмоводитель станового приїхав, питається, чи ви дома, та я не знав, що й сказать, боявся, щоб не лаяли… Що йому сказать?

Мартин. Зви! Проси! Бачиш — дома, хiба тобi повилазило?

Омелько вийшов. Мартин бiжить до бокових дверей.

Палажко! Письмоводитель приїхав… I-i! Я й забув, що її нема! Марисю! Пошли за матiр'ю до Сидоровички, а сама вари вареники, печи курчат, нехай дiвчата печериць назбирають, у сметанi насмажиш, та яєць звари уснятку i молока спар!.. Нехай Омелько порося заколить… Та квас, квас щоб був, бо вiн раз у раз з похмiлля… Певно, привiз утвержденiє в дворянствi. Отепер, пане Красовський, я тобi покажу, яке я бидло i яке теля мiй син… (До дверей). А, Нефодiй Осипович! Пожалуйте, пожалуйте, дорогий гостю!..

Завiса.

ДIЯ ТРЕТЯ

Декорацiя та ж.

ЯВА I

Мартин. Цiлу нiч з досади не спав! Як прочитав Нефодiй Осипович бумагу, щоб мене безотлагательно вивести з iмєнiя Красовського, то наче п'ять котiв вскочило у груди i разом почали дряпать там своїми гострими кiгтями!.. Ну, пане Красовський! Сипеш ти грiшми, щоб мене вивести звiдцiля, — i я посиплю, де треба, щоб тебе у острог посадить!.. Нефодiй Осипович за грабiж узяв заявленiє, каже: це уголовне дiло!.. Красовський хвалиться та похваляється!.. Хвались, хвались!.. Коли б менi ще роздратувать його, щоб вiн розбiй який зробив, та на Сибiр… Що Сибiр? На каторгу його!.. Будеш ти знать Борулю i дiтям закажеш!.. Я не буду хвалиться, нi, а тим часом i в острог, i в Сибiр, i на каторгу тебе запру… О, не я буду! Якби не ждав сьогодня жениха, то зараз би поїхав у город — до повiреного, там голова: губерньою править! Ну, та день-два пiдожду… Гей, Омелько!.. Бог дасть, дочку пристрою, тодi заживу настоящим дворянином: собак розведу, буду на охоту їздить, у карти грать.