Мексиканська готика

— Мушу бігти, але можеш посмакувати трохи моєї помади, — сказала вона, вставляючи йому в губи свою сигарету.

Вистромившись із вікна, Уґо насупленим поглядом провів Ноемі до дому, через двір, прямісінько до батькової контори. Як і решта будинку, приміщення було виконане в сучасному стилі, котрий явно резонував із новизною статків родини. Хоч батько Ноемі ніколи і не був злидарем, він спромігся перетворити невеличкий бізнес із виробництва фарбувальних матеріалів на надзвичайно прибуткову справу. Він знав, чого хоче, і не боявся демонструвати це у сміливих кольорах і простих лініях. Крісла по кімнатах були обтягнуті яскраво-червоною тканиною, а барв кожному приміщенню додавали пишні вазони.

Двері до контори були відчинені. Не зволивши постукати, Ноемі прошмигнула всередину, цокаючи каблучками по дубовій підлозі. Поправивши орхідею у волоссі, вона гучно зітхнула і сіла у крісло навпроти батькового столу, пожбуривши крихітну сумочку на підлогу. Вона також знає, чого хоче, і не любить, коли її викликають додому так рано.

Не відриваючи голови від якогось документа, батько махнув їй заходити — дзвінкий цокіт високих підборів краще від будь-якого привітання слугував чітким сигналом про її повернення.

— Повірити не можу, що ти дзвонив до Туньйонів, — сказала вона, стягуючи білі рукавички. — Я розумію, тобі не дуже подобається, що Уґо…

— Це не має нічого спільного з Уґо, — перебив її батько.

Ноемі насупилася, стиснувши рукавичку правицею.

— То це не через нього?

На вечірку вона відпросилася, але про те, що йде туди з Уґо Дуарте, не сказала, бо знала про батькове ставлення до хлопця. Старий страшенно боявся, що Уґо зробить їй пропозицію, а вона погодиться. Ноемі ж виходити за парубка намірів не мала і неодноразово повторювала це батькам, однак тато їй не вірив.

Як і будь-яка порядна панянка, Ноемі купувала одяг у «Паласіо де Ієро», фарбувала губи помадою від «Елізабет Арден», мала кілька дорогих шубок, вільно володіла англійською — дякувати викладачкам школи «Монсеррат», ясна річ, приватної, — а весь свій вільний час, як передбачалося, мала присвячувати розвагам і пошукам чоловіка. Як наслідок, на бáтьків погляд, кожнісінька хвилина її дозвілля обов’язково мусила супроводжуватися знайомствами з можливими нареченими. Інакше кажучи, розважатися заради розваги їй було заборонено — лише задля знайомства з потенційним чоловіком. І усе було б добре, якби батьку подобався Уґо, але той був лише молодшим архітектором, а від Ноемі очікувалося проявляти більше амбіцій.

— Ні, але до цього питання ми ще повернемося, — сказав батько, заводячи Ноемі у глухий кут.

Оголосили повільний танець, коли служник постукав її по плечу і спитав, чи може вона пройти у кабінет і відповісти на дзвінок від пана Табоади. Це зруйнувало їй весь вечір. Спершу думала, що батько якось дізнався, що вона пішла з Уґо, і тепер прагне висмикнути її з його обіймів і дати їй прочухана. Однак коли не це входило в його плани, то що б це ще могло бути?

— Сподіваюсь, це не якісь погані новини? — спитала вона, змінивши тон.

Коли вона сердилася, її голос ви´щав, звучав по-дів­чачому в порівнянні з тією розміреною манерою розмови, яку вона опанувала за останні роки.

— Не знаю, але те, що я тобі зараз скажу, не можна розповідати нікому. Ні матері, ні брату, ні друзям. Тобі ясно? — спитав батько, не зводячи з Ноемі погляду, доки вона нарешті не кивнула.

Відтак відкинувся на спинку крісла, склав руки докупи і кивнув у відповідь:

— Кілька тижнів тому я отримав від твоєї кузини Каталіни листа, в якому вона пише дуже дивні речі про свого чоловіка. Тож я написав Вірджилу, щоб дізнатися, в чім річ. Він відповів, що Каталіна почала поводитися дивно і це його непокоїть. Проте він переконаний, що їй вже кращає. Ми деякий час листувалися. Я наполягав, що коли Каталіні справді недобре, варто перевезти її у Мехіко і показати фахівцю, однак він запевнив мене, що потреби в цьому немає. — Ноемі зняла другу рукавичку і поклала на коліна. — Ми зайшли у глухий кут, здавалося, він не збирається робити анічогісінько, але сьогодні я отримав телеграму. Ось, почитай.

Узявши зі столу папірець, батько підсунув його до Ноемі. Це було запрошення. Її запрошували навідати Каталіну. Потяг зупиняється у їхньому містечку не щодня, але у понеділок ходить. На вокзалі на неї чекатиме машина.

— Ноемі, я хочу, щоб ти поїхала туди. Вірджил каже, вона хоче тебе бачити. Тим паче, мені здається, в такій справі буде доречніше, щоб її навідала жінка. Може бути й таке, що це перебільшення і у них звичайне сімейне непорозуміння, — сама знаєш, твоя кузина схильна до драми. Не виключено, що так вона прагне привернути до себе увагу.

— Хай так, але як нас стосуються Каталінині сімейні проблеми? — спитала вона, хоч і вважала, що батько явно перебільшує, говорячи про Каталінину любов до драми. Зрештою, кузина рано втратила обох батьків, а після такого не все гаразд буде з кожним.