Читаем Мексиканська готика полностью

Він спав, по саме підборіддя загорнутий у ковдру. Це була крихітна кімнатка, простору в якій заледве ставало для стільця й комода. Вона сиділа на тому стільці біля ліжка. На комоді стояла фігурка святого Юди Тадея, якому Ноемі молилася вже не раз, кладучи йому до ніг у дарунок сигарету. Вона якраз дивилася на ту статуетку, нечутно ворушачи губами, коли відчинилися двері й зайшла Каталіна, вдягнена у нічну сорочку, яку лікар Камарілло позичив у котроїсь зі своїх знайомих, і загорнута в товстий коричневий шарф.

— Зайшла перед сном перевірити, чи треба тобі щось.

— Усе гаразд.

— Тобі слід поспати, — сказала кузина, кладучи руку їй на плече. — Ти стомлена.

Ноемі погладила її руку:

— Не хочу, щоб він прокинувся тут сам.

— Минуло вже два дні.

— Я знаю, — сказала Ноемі. — Якби ж це була одна з тих казок, що ти читала нам у дитинстві. Там було все просто: цілуєш принцесу, і все.

Обидві подивились на Френсісове обличчя, таке ж біле, як подушка, на якій лежала його голова. Про всіх них дбав лікар Камарілло. Побачивши їхні рани, він впустив їх помитися і перевдягнутися, підготував усім кімнати і привів Марту із зіллям, по тому як Ноемі пояснила, для чого воно їм. Після нього у всіх них з’явилися головні болі й нудота, але це швидко минулося. Втім, Френсісу було тяжче за всіх. Він поринув у глибокий сон, з якого його було важко пробудити.

— Ти не допоможеш йому, якщо не відпочиватимеш сама, — сказала Каталіна.

Ноемі схрестила руки на грудях:

— Знаю, знаю.

— Хочеш, складу тобі компанію?

— Зі мною все гаразд. Обіцяю поспати, але трохи згодом. Поки що не дуже хочеться. Я не стомилася.

Каталіна кивнула, і обидві затихли. Френсісові груди спокійно здіймалися й опадали. Якщо йому щось сниться, це точно не жахи, тому Ноемі й не дуже хотілося будити його.

Та направду вона не хотіла лягати спати сама, бо боялася кошмарів, що чигали на неї у темряві. Як жити після тих страхів, які довелося побачити їм? Хіба після такого можна повернутися до нормального життя, вдати, ніби нічого не сталося, і жити далі? Вона сподівалася, що так і є, але все одно боялася лягати: а що, коли це не так?

— Лікар каже, завтра з Пачуки приїде двоє поліцейських із магістрату. З ними буде і твій батько. — Каталіна стримала позіхання. — Що ми їм скажемо? Навряд чи вони нам повірять.

Коли натрапила на двох селян із віслюками, скривавлена, побита і знеможена трійця не знала, що їм казати. Однак чоловіки були занадто вражені видивом, щоб ставити якісь питання, і мовчки провели їх до Ель-Тріунфо. Пізніше, уже в будинку лікаря Камарілло, виникла потреба вигадати щось, тому Ноемі спростила історію, розповівши, що Вірджил збожеволів і спробував повторити вчинок своєї сестри — убити всіх мешканців Дому-на-Горі, тільки цього разу не розстрілюючи їх, а почавши пожежу.

Щоправда, це не пояснювало, чому Ноемі була вдягнена в стару весільну сукню, а Френсіс — у костюм, або чому одяг обох дівчат був весь заляпаний кров’ю.

Вона знала, що Камарілло не повірив її версії подій, проте лікар вдав протилежне. У його стомлених очах Ноемі прочитала мовчазне розуміння.

— Батько допоможе все владнати.

— Сподіваюся, — відказала Каталіна. — А що, як нам висунуть обвинувачення? Сама розумієш, може статися й таке.

Якщо їх затримають, Ноемі сумнівалася, що вони залишаться тут: у Ель-Тріунфо навіть в’язниці немає. Тому в разі чого вони поїдуть до Пачуки, проте це малоймовірно. Звісно, поліція збере свідчення і складе сякий-­такий звіт, одначе суттєвих доказів у них обмаль.

— Завтра ми повернемось додому, — запевнила кузину Ноемі.

Каталіна усміхнулась, і, хоч яка зморена, Ноемі була щаслива знову бачити її усмішку. Це була усмішка тієї самої чудової дівчини, яку вона знала з дитинства. Її Каталіна повернулася.

— Що ж, у такому разі поспи трохи, — сказала Каталіна, цілуючи її в щоку. — Вони будуть тут рано-вранці.

Дівчата міцно обійнялися. Ноемі не хотілося плакати, тільки не зараз. Каталіна прибрала пасмо волосся з обличчя і ще раз усміхнулася:

— Якщо тобі знадобиться допомога, я у вітальні.

Кинувши погляд на Френсіса, вона вийшла і зачинила за собою двері.

Ноемі запхала руку в кишеню кофти і намацала там запальничку — свій талісман. Нарешті можна спокійно дістати пожмакану пачку сигарет, яку ще вчора дав їй Камарілло.

Вона закурила, тупнула ногою і збила попіл у миску. Її спина боліла: вона вже давно сиділа в незручному кріслі, відмовляючись іти з кімнати попри всі прохання спершу лікаря Камарілло, а тоді й Каталіни. Не встигла зробити й кількох затяжок, як заворушився Френсіс. Вона покинула сигарету в миску, поставила її на комод і стала чекати.

Він злегка поворухнув головою, так само як і безліч разів до цього, однак зараз їй здалося, ніби щось змінилося. Торкнула його за руку.

— Розплющ очі, — прошепотіла вона. Ці слова Рут казала їй безліч разів — злякано. Проте зараз голос Ноемі був м’який і теплий.

І у винагороду їй він потроху розплющив очі і сфокусував погляд на ній.

— Ну привіт, — сказала вона.

— Привіт.

— Зараз, принесу тобі води.

На комоді стояла карафка з водою. Ноемі набрала склянку й дала йому напитися.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Как живут мертвецы
Как живут мертвецы

Уилл Селф (р. 1961) — один из самых ярких современных английских прозаиков, «мастер эпатажа и язвительный насмешник с необычайным полетом фантазии». Критики находят в его творчестве влияние таких непохожих друг на друга авторов, как Виктор Пелевин, Франц Кафка, Уильям С. Берроуз, Мартин Эмис. Роман «Как живут мертвецы» — общепризнанный шедевр Селфа. Шестидесятипятилетняя Лили Блум, женщина со вздорным характером и острым языком, полжизни прожившая в Америке, умирает в Лондоне. Ее проводником в загробном мире становится австралийский абориген Фар Лап. После смерти Лили поселяется в Далстоне, призрачном пригороде Лондона, где обитают усопшие. Ближайшим ее окружением оказываются помешанный на поп-музыке эмбрион, девятилетний пакостник-сын, давно погибший под колесами автомобиля, и Жиры — три уродливых создания, воплотившие сброшенный ею при жизни вес. Но земное существование продолжает манить Лили, и выход находится совершенно неожиданный… Буйная фантазия Селфа разворачивается в полную силу в описании воображаемых и реальных перемещений Лили, чередовании гротескных и трогательных картин земного мира и мира мертвых.

Уилл Селф

Проза / Современная русская и зарубежная проза / Современная проза