Метью Шардлейк. Розгін

Марк відмахнувся від моєї руки і сів за стіл. Мої щоки спалахнули від його відвертого хамства. Абат Фабіан перетасував свої нотатки, а тоді з новим блиском на розпашілих щоках розповів братії, що чутки про те, що всі монастирі будуть закриватися, не підтвердилися. Сам лорд Кромвель сказав, що поки що немає планів вимагати від Скарнсі капітуляції, незважаючи на жорстокі вбивства, які досі розслідують. Він додав, що ніхто не може виходити за межі монастиря.

Реакція серед монахів була різною. Дехто, особливо старші, полегшено зітхнув і всміхнувся. Інші ще більше засумнівалися. Я окинув поглядом стіл старійшин. Молодші, брат Джуд і брат Г’ю, заспокоїлися, і я побачив надію на обличчі пріора Мортимуса. Проте брат Ґай ледь похитав головою, а брат Едвіг лише насупився.

Слуги принесли страви: густий овочевий суп, потім тушковану баранину із зеленню. Я уважно спостерігав, щоб мені зачерпували зі спільної миски і щоб ніхто не міг нічого досипати до страв, які передавали вздовж столу. Коли ми почали їсти, пріор Мортимус, який уже перехилив два кухлі вина, звернувся до абата.

— Тепер ми в безпеці, мілорде, нам слід подумати про призначення нового ключара.

— Фу, Мортимусе, бідолашного Ґабріеля поховали тільки три дні тому.

— Але треба жити далі. Хтось мусить домовлятися зі скарбником про ремонт церкви, еге ж, брате Едвігу?

Він схилив свою срібну чашу до скарбника, який усе ще дивився насуплено.

— П-поки що буде призначено когось розумнішого, ніж Ґ-Ґабріель, хто зрозуміє, що ми не можемо дозволити собі велику п-програму.

Пріор Мортимус повернувся до мене.

— Коли справа доходить до грошей, наш скарбник — найзамкнутіша людина в Англії. Хоча я так і не зрозумів, Едвігу, чому ви так протестували проти будівельних риштувань для ремонту. Неможливо виконати належно роботу, використовуючи лише мотузки і шківи.

Скарбник почервонів, опинившись у центрі уваги.

— Г-гаразд. Я погоджуюся, що вам знадобляться будівельні риштування, щоб виконати цю р-роботу.

Абат засміявся.

— Брате, ви іноді сперечалися про це з Ґабріелем. Навіть коли він сказав, що люди можуть загинути, ви не поступилися. Що на вас найшло?

— Це було п-п-предметом переговорів.

Скарбник опустив очі, насуплено дивлячись у тарілку. Пріор випив ще один кухоль міцного вина і повернув до мене почервоніле обличчя.

— Ви не чули історії про Едвіга і кров’янку, комісаре.

Він говорив голосно, і монахи за довгим столом захихотіли. Опущене обличчя брата Едвіга побагровіло.

— Повідайте, Мортимусе, — поблажливо сказав абат. — Милосердя між братами.

— Але ж це історія про милосердя! Два роки тому настав День милостині, і ми не мали м’яса, щоб роздати бідним біля воріт. Для цього нам довелося б зарізати свиню, а брат Едвіг на це не погоджувався. Тоді якраз прийшов брат Ґай. Він спустив кров кільком монахам і зібрав її, щоб згодом удобрити свій сад. Кажуть, що Едвіг запропонував узяти трохи тієї крові, змішати з борошном і зробити пудинги з кров’ю, щоб роздати пожертвування; бідні ніколи не дізнаються, що це не свиняча кров. Усе для того, щоб заощадити на свині!

Він весело засміявся.

— Ця оповідь неправдива, — сказав брат Ґай. — Я багато разів це казав людям.

Я глянув на брата Едвіга. Він перестав їсти і сидів, згорбившись над тарілкою, міцно стискаючи ложку. Раптом він кинув її з брязкотом і зірвався на ноги, темні очі палали на його червоному обличчі.

— Дурні! — закричав він. — Дýрні-богохульники! Єдина кров, яка мусить важити для вас, — це кров нашого Спасителя, Ісуса Христа, яку ми п’ємо на кожній месі, коли вино преображається! Та кров, яка тримає увесь цей світ! — Він стиснув пухкі кулаки, обличчя сповнене емоцій, заїкання зникло.

— Дурні, мес уже більше не буде. Чому ви хапаєтеся за соломинку? Як ви можете вірити цій брехні про те, що Скарнсі в безпеці, коли чуєте, що відбувається по всій землі? Дурні! Дурні! Король усіх вас знищить!

Він вдарив кулаками по столу, тоді розвернувся і вийшов із трапезної. Він грюкнув дверима, залишивши мертву тишу. Я зробив глибокий вдих.

— Пріоре Мортимусе, я називаю це зрадою. Будь ласка, візьміть із собою кількох служок і помістіть брата Едвіга під варту.

Пріор мав переляканий вигляд.

— Але, сер, він нічого не сказав проти верховенства короля.

Марк різко нахилився вперед.

— Правда, сер, ці слова не є зрадою?

— Робіть, як наказую. — Я вперся поглядом в абата Фабіана. — Зробіть це, Мортимусе, заради всього святого.

Пріор стиснув губи, але підвівся з-за столу і вийшов. Якусь мить я сидів, схилившись у задумі, усвідомлюючи, що всі очі дивляться на мене, а потім підвівся і попрямував до виходу, рукою показавши Марку йти слідом за мною. Я дійшов до дверей трапезної і якраз побачив, як пріор веде групу служок із факелами — з кухні до рахівничої контори.

Раптом хтось торкнувся моєї руки. Я обернувся. Це був Баґґе, його обличчя було зосереджене.

— Комісаре, посланець прибув.

— Що?

— Вершник із Лондона, він тут. Я ще ніколи не бачив людини, аж так заляпаної болотом.