Читаем Метью Шардлейк. Розгін полностью

— Послухай, — сказав Марк. — Коли ми доберемося до човна, можемо сказати їм, щоб вони не чекали, а вирушали сьогодні ввечері. Тоді він не втече зі своїм згубним золотом. Ніхто не захоче чекати на вбивцю.

— Так, — нетерпляче сказала вона. — Ми це можемо зробити.

— Він усе-таки буде на волі, — сказав я.

Марк зробив глибокий вдих.

— Тоді ви мусите схопити його, сер. Мені шкода.

— Нам треба йти, — рішуче сказала Еліс. — Почнеться відплив.

— Ще є час. За монастирським годинником восьма, пів години до повного припливу. У нас ще є час, щоб перетнути болото.

— Перетнути болото? — перепитав я, не вірячи.

— Так, — сказала Еліс, — стежкою, яку я вам показала. Човен чекає в лимані.

— Але ви не можете йти! — заперечив я. — Хіба ви не бачили, яка погода? Сніг майже розтанув, на болоті буде тільки рідка багнюка. Сьогодні вдень я приплив через канал і бачив, яке болото, і тепер буде гірше. Тала вода стікається з Даунів. І опускається густий туман. Ви не зможете перейти через болото! Мусите мені повірити!

— Я добре знаю стежки, — сказала Еліс. — Я знайду дорогу.

Але вона мала невпевнений вигляд.

— Марку, в ім’я Бога, повір мені, ти підеш на смерть!

Він глибоко вдихнув.

— Вона знає дорогу. І хіба смерть нас тут не чекає?

Я зробив глибокий вдих.

— Нехай вона втікає. Відпусти її зараз і скористайся своїм шансом. Я нічого не скажу про твою участь, клянуся. Смерть Господня, я кажу тобі, що буду співучасником у цій справі, ризикуватиму власним життям заради вас обох! Але не виходьте на болото!

Еліс розпачливо глянула на нього.

— Марку, не залишай мене. Я зможу нас провести.

— Кажу вам, не зможете! Ви не бачили, що там робиться!

Він дивився то на мене, то на Еліс, на його обличчі — агонія нерішучості. Тепер я це розумію і думаю, яким молодим він був, яким молодим йому довелося за одну мить вирішити свою і її долю. Його обличчя спохмурніло.

— Зараз ми мусимо вас зв’язати, сер. Я постараюся не зробити вам боляче. Еліс, де твоя нічна сорочка?

Вона дістала одяг з-під подушки, і Марк розрізав його кинджалом на довгі смужки.

— Ляжте на живіт, сер.

— Марку, заради всього святого…

Він схопив мене за плече і нагнув. Міцно зв’язав мені руки за спиною, потім ноги, перш ніж знову перевернути мене.

— Марку, не виходь на болото…

Це були останні слова, які я йому сказав, бо далі він запхав мені в рот величезну ганчірку, мало не задушивши мене. Еліс відчинила дверцята маленької шафи, і вони запхали мене всередину. Марк зупинився, глянувши на мене вниз.

— Зачекай хвилинку. У нього болить спина.

Еліс нетерпляче спостерігала, як Марк узяв із ліжка подушку і підсунув її мені під спину, щоб було зручніше лежати, згорбленому, в шафі.

— Мені шкода, — прошепотів він.

Потім він обернувся і зачинив дверцята, залишивши мене в темряві. За мить я почув, як зовнішні двері тихо зачинилися.

Мене тягнуло на блювоту, але я знав, якщо це станеться, то обов’язково вдавлюся. Я відкинувся на подушку, глибоко вдихаючи через ніс. Еліс сказала, що брат Ґай не шукатиме її аж до сьомої години ранку, коли вона не з’явиться в амбулаторії. Мені доведеться чекати одинадцять годин.

Розділ тридцять другий

Двічі за ту довгу холодну ніч мені здавалося, що я чую далекі крики; люди шукали Марка і мене, а також Едвіга. Якось я заснув, бо мені приснилося обличчя Джерома, яке дивилося на мене, зв’язаного, з маніакальним реготом, а потім раптово прокинувся, усвідомивши, що лежу в густій темряві шафи, а пута вп’ялися в мої зап’ястки.

Я не спав кілька годин, коли нарешті почув кроки в кімнаті. Тоді зібрав усю силу, щоб натиснути п’ятами на двері, і за мить вони відчинилися. Я здригнувся і закліпав очима від раптового денного світла, а брат Ґай подивився на мене згори, його губи склалися в «О» від здивування. Недоречно, але я подумав, що до середнього віку йому вдалося зберегти всі зуби.

Він розв’язав мої пута і допоміг підвестися, наказавши рухатися повільно, щоб не пошкодити задерев’янілої спини раптовим рухом. Брат Ґай повів мене до моєї кімнати, де я радо сів біля вогнища, бо промерз до кісток. Я розповів йому, що сталося, і коли він дізнався, що Еліс — убивця Синґлтона, то зі стогоном опустився на ліжко.

— Я пригадую, як розповідав їй про цей прохід, коли вона прийшла. Я намагався завести розмову; вона здавалася такою загубленою і самотньою. І подумати лишень — я дозволив їй доглядати за моїми пацієнтами.

— Думаю, вона загрожувала лише Синґлтону. Брате Ґаю, скажіть мені, чи Едвіг ще на волі?

— Так, він зник так само без сліду, як і Джером. Але він, мабуть, утік. Минулого вечора Баґґе залишив вартівню без нагляду, коли зчинився крик. Або він міг вибратися іншим способом, через болото. Однак я не зрозумів, чому ви так хотіли його заарештувати. Ви чули гірші слова, ніж його, відколи ви тут.

— Він убив Ґабріеля, і Саймона, і, я думаю, також дівчину Орфан. І він украв цілий статок золота.

Ґай сидів приголомшений, потім обхопив голову руками.

— Дорогий Ісусе, на що перетворився цей монастир, вигодувавши двох убивць?

Перейти на страницу:

Похожие книги

Чернее ночи
Чернее ночи

От автораКнига эта была для меня самой «тяжелой» из всего того, что мною написано до сих пор. Но сначала несколько строк о том, как у меня родился замысел написать ее.В 1978 году я приехал в Бейрут, куда был направлен на работу газетой «Известия» в качестве регионального собкора по Ближнему Востоку. В Ливане шла гражданская война, и уличные бои часто превращали жителей города в своеобразных пленников — неделями порой нельзя было выйти из дома.За короткое время убедившись, что библиотеки нашего посольства для утоления моего «книжного голода» явно недостаточно, я стал задумываться: а где бы мне достать почитать что- нибудь интересное? И в результате обнаружил, что в Бейруте доживает свои дни некогда богатая библиотека, созданная в 30-е годы русской послереволюционной эмиграцией.Вот в этой библиотеке я и вышел на события, о которых рассказываю в этой книге, о трагических событиях революционного движения конца прошлого — начала нынешнего века, на судьбу провокатора Евно Фишелевича Азефа, одного из создателей партии эсеров и руководителя ее террористической боевой организации (БО).Так у меня и возник замысел рассказать об Азефе по-своему, обобщив все, что мне довелось о нем узнать. И я засел за работу. Фактурной основой ее я решил избрать книги русского писателя-эмигранта Бориса Ивановича Николаевского, много сил отдавшего собиранию материалов об Азефе и описанию кровавого пути этого «антигероя». Желание сделать рассказ о нем полнее привело меня к работе с архивными материалами. В этом мне большую помощь оказали сотрудники Центрального государственного архива Октябрьской революции (ЦГАОР СССР), за что я им очень благодарен.Соединение, склейки, пересказ и монтаж плодов работы первых исследователей «азефовщины», архивных документов и современного детективно-политического сюжета привели меня к мысли определить жанр того, что у меня получилось, как «криминально-исторический коллаж».Я понимаю, что всей глубины темы мне исчерпать не удалось и специалисты обнаружат в моей работе много спорного. Зато я надеюсь привлечь внимание читателя к драматическим событиям нашей истории начала XX века, возможности изучать которые мы не имели столько десятилетий.Бейрут — Москва. 1980—1990 гг.

Евгений Анатольевич Коршунов

Исторический детектив