Читаем Метью Шардлейк. Розгін полностью

— Я не реформатор. Ніколи ним не був. І найменше — коли дізнався про те, як працює Кромвель.

— Ти зрадник, — сказав я йому. — Невірний своєму королю і невірний мені, який ставився до тебе, як до сина.

Він жалісливо подивився на мене.

— Я вам не син, сер. Ніколи не погоджувався з вашою релігією. Ви б це зрозуміли, якби коли-небудь по-справжньому прислухалися до того, що я казав, замість того, щоб ставитися до мене як до резонатора власних думок.

Я застогнав.

— Я не заслужив такого ставлення з твого боку. Ні від вас, Еліс.

— Хто знає, хто на що заслуговує? — з раптовим шалом сказав Марк. — У цьому світі немає ні справедливості, ні порядку, і ви це побачили б, якби не були таким сліпим. Після того, що розповіла мені Еліс, я знаю це напевно. Я втікаю разом з Еліс, вирішив це чотири дні тому.

І все-таки, доки він говорив, я бачив, як його обличчя тремтить, бачив сором і те, що його прихильність до мене ще не зовсім зникла.

— Отож ти став папістом? Я не такий сліпий, як ти гадаєш, Марку, я іноді задумувався, у що ти справді віриш. І що ти думаєш про осквернення церкви цією жінкою? Це були ви, Еліс, чи не так? Ви поклали того вбитого півня на вівтар після того, як убили Синґлтона, щоб заплутати слід?

— Так, — сказала вона, — це я зробила. Але якщо ви думаєте, що Марк або я — папісти, ви помиляєтеся. Усі однакові — і реформатори, і папісти. Ви придумуєте вірування і змушуєте людей їх дотримуватися під страхом смерті, а тим часом самі боретеся за владу, землі та гроші — саме цього кожен із вас насправді хоче.

— Це не те, чого хочу я.

— Можливо, ні. У вас добре серце, і мені не подобалося вам брехати. Та коли розмова заходить про те, що зараз відбувається в Англії, ви сліпий, як новонароджене кошеня. — У її голосі жаль змішався з гнівом. — Вам слід глянути на речі очима звичайних людей, але такі, як ви, цього ніколи не зроблять. Чи ви думаєте, що мене цікавить будь-яка церква після всього побаченого? Мені було прикріше від того, що довелося вбити того півня, ніж від того, що я зробила біля вівтаря.

— І що тепер? — запитав я. — Це моя смерть?

Марк ковтнув.

— Я цього не зробив би. Хіба якщо ви мене змусите. — Він обернувся до Еліс. — Ми можемо його зв’язати, заткнути рот кляпом, покласти у твою шафу. Його шукатимуть, а сюди не додумаються прийти. Коли брат Ґай виявить, що ти зникла?

— Я сказала йому, що йду спати рано. Він не помітить, що мене немає, аж доки не з’явлюся в амбулаторії о сьомій. До того часу ми вийдемо в море.

Я намагався зібрати думки докупи.

— Марку, прошу, вислухай мене. Ви забуваєте про брата Ґабріеля, Саймона Велплея, Орфан Стоунґарден.

— Але до їхньої смерті я не причетна! — гаряче сказала Еліс.

— Я знаю. Я роздумував над тим, чи може бути двоє вбивць, які працюють у спілці, однак ніколи не думав про двох окремих. Марку, подумай про те, що ти бачив. Орфан Стоунґарден витягли з рибного ставка, Ґабріеля розчавили, як комаху, Саймона звели з розуму отрутою. Ти допомагав мені, ти був зі мною. Чи ти дозволиш убивці втекти?

— Ми хотіли залишити вам записку, сказати, що Еліс убила Синґлтона.

— Прошу, послухай мене. Брат Едвіг. Чи його взяли?

Марк похитав головою.

— Ні. Я попрямував за вами до дверей трапезної і почув, як Баґґе сказав, що прибув посланець. Потім пішов за вами до вартівні й побачив, як ви повернулися до лазарету. Але до мене підійшов пріор Мортимус і сказав, що брата Едвіга немає ні в рахівничій конторі, ні в келії. Здається, він утік. Ось чому мене так довго не було, Еліс.

— Не можна дозволити, щоб він утік, — наполегливо сказав я. — Він продав багато земель, думаю, без відома абата, у нього десь заховані тисячі фунтів. Той човен — для його втечі. Звичайно, він вигравав час, доки човен не прийшов. Ось чому він убив новіція Велплея, адже боявся, що той розповість мені про Орфан Стоунґарден, і я накажу його заарештувати.

Марк опустив кинджал зі здивованим виразом обличчя. Тепер я привернув його увагу.

— Це брат Едвіг убив її?

— Так! Потім він намагався вбити мене в церкві. Такими засніженими дорогами багато днів чи навіть тижнів могли б добиратися з Лондона, щоб замінити мене, і на той час його вже не було б. Ви будете в одному човні з убивцею.

— Ви в цьому впевнені? — запитав Марк.

— Так. З братом Ґабріелем я пішов хибним слідом, але щойно сказане є правдою. Те, що ви мені розказуєте про човен, завершує справу. Едвіг — великий убивця і злодій. По совісті, ти не можеш дозволити йому втекти.

На якусь мить він завагався.

— Ви впевнені, що брат Едвіг убив дівчину? — запитала Еліс.

— Упевнений. Це мав бути один зі старійшин, який відвідував Саймона Велплея. Пріор Мортимус та Едвіг неодноразово приставали до жінок; Мортимус чіплявся до вас, а брат Едвіг — ні, тому що боявся втратити контроль над собою, як це сталося з Орфан.

Марк закусив губу.

— Еліс, ми не можемо дозволити йому втекти.

Вона розпачливо подивилася на мене.

— Мене повісять, а ймовірніше — спалять. Вони звинуватять мене в чаклунстві, бо я вбила того півня.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Чернее ночи
Чернее ночи

От автораКнига эта была для меня самой «тяжелой» из всего того, что мною написано до сих пор. Но сначала несколько строк о том, как у меня родился замысел написать ее.В 1978 году я приехал в Бейрут, куда был направлен на работу газетой «Известия» в качестве регионального собкора по Ближнему Востоку. В Ливане шла гражданская война, и уличные бои часто превращали жителей города в своеобразных пленников — неделями порой нельзя было выйти из дома.За короткое время убедившись, что библиотеки нашего посольства для утоления моего «книжного голода» явно недостаточно, я стал задумываться: а где бы мне достать почитать что- нибудь интересное? И в результате обнаружил, что в Бейруте доживает свои дни некогда богатая библиотека, созданная в 30-е годы русской послереволюционной эмиграцией.Вот в этой библиотеке я и вышел на события, о которых рассказываю в этой книге, о трагических событиях революционного движения конца прошлого — начала нынешнего века, на судьбу провокатора Евно Фишелевича Азефа, одного из создателей партии эсеров и руководителя ее террористической боевой организации (БО).Так у меня и возник замысел рассказать об Азефе по-своему, обобщив все, что мне довелось о нем узнать. И я засел за работу. Фактурной основой ее я решил избрать книги русского писателя-эмигранта Бориса Ивановича Николаевского, много сил отдавшего собиранию материалов об Азефе и описанию кровавого пути этого «антигероя». Желание сделать рассказ о нем полнее привело меня к работе с архивными материалами. В этом мне большую помощь оказали сотрудники Центрального государственного архива Октябрьской революции (ЦГАОР СССР), за что я им очень благодарен.Соединение, склейки, пересказ и монтаж плодов работы первых исследователей «азефовщины», архивных документов и современного детективно-политического сюжета привели меня к мысли определить жанр того, что у меня получилось, как «криминально-исторический коллаж».Я понимаю, что всей глубины темы мне исчерпать не удалось и специалисты обнаружат в моей работе много спорного. Зато я надеюсь привлечь внимание читателя к драматическим событиям нашей истории начала XX века, возможности изучать которые мы не имели столько десятилетий.Бейрут — Москва. 1980—1990 гг.

Евгений Анатольевич Коршунов

Исторический детектив