Метью Шардлейк. Розгін

— Ось перекажу його слова. «Брате Джероме Вентворте, ти створюєш нам незручності. Скажи мені прямо, без викрутасів, чи визнаєш ти верховенство королівської влади?» Я сказав, що не визнаю. Але моє серце стугоніло, готове вирватися з грудей, коли я сидів перед тим чоловіком. Його очі, як пекельний вогонь, бо з них виглядав сам Диявол. Як ти можеш зустрічатися з ним, комісаре, і не знати, ким він є?

— Досить про це. Продовжуйте.

— Ваш господар, великий і мудрий канцлер, кивнув на дибу. «Побачимо, — сказав він. — За кілька тижнів Джейн Сеймур стане королевою Англії. Король не хотів би, щоб її двоюрідний брат відмовився від присяги. Він також не хотів би, щоб твоє ім’я було внесено до переліку страчених за зраду. Одне і друге було б ганьбою, брате Джероме. Отже, ти мусиш присягнути, інакше тебе змусять це зробити». І тоді він кивнув на дибу.

Я знову сказав йому, що не дам присяги, хоча мій голос тремтів. Він дивився на мене якусь мить і посміхнувся. «Думаю, що даси, — сказав він. — Мілорде Кінґстоне, у мене мало часу. Подовжіть його».

Кінґстон кивнув катам, і ті підняли мене на ноги. Вони повалили мене на дибу, вибиваючи дух з тіла. Вони зв’язали мені руки й ноги, витягнувши руки над головою. — Голос Джерома понизився до шепоту. — Усе відбувалося так швидко. Жоден із наглядачів не промовив ані слова.

Я почув скрип колеса, яке повернулося, а тоді пронизливий біль у руках, страшнішого за який ніколи не відчував. Біль мене поглинув.

Він замовк і став делікатно розтирати розірване плече, очі його були пустими. Згадуючи своє страждання, він наче забув про нашу присутність. Біля мене Марк неспокійно ворухнувся.

— Я кричав. Не зрозумів, що це я кричу, доки не почув звуки. Потім колесо зупинилось, я все ще страждав, але біль… — він махнув рукою вгору-вниз, — біль пішов на спад. Я підвів очі, а наді мною стояв Кромвель, дивлячись на мене згори.

«Присягни негайно, брате, — сказав він. — Бачу, у тебе зовсім мало стійкості. Це буде тривати доти, доки ти не присягнеш. Ці чоловіки вправні, вони не дадуть тобі померти, але твоє тіло вже скалічене, і невдовзі воно буде настільки ушкоджене, що ти вже ніколи не позбудешся болю. Немає ганьби в тому, що ти присягнеш, коли тебе привели сюди цією дорогою».

— Ти брешеш, — сказав я картузіанцю. Він знову проігнорував мене.

— Я крикнув, що терпітиму біль, як Христос терпів на хресті. Він знизав плечима і кивнув катам, які цього разу покрутили обидва колеса. Я відчув, як рвуться м’язи ніг, а коли відчув, що моя стегнова кістка виривається зі своєї западини, то закричав, що дам присягу.

— Присяга, дана під примусом, напевно, не є обов’язковою для закону? — сказав Марк.

— Божа кров, мовчи! — обірвав я його.

Джером трохи здригнувся, щось пригадав про себе, тоді всміхнувся.

— Це була клятва перед Богом, неправдива клятва, і я пропав. Ти добрий, хлопче? Тоді не треба тобі бути в компанії цього скривленого єретика.

Я втупився в нього поглядом. Насправді його історія страшенно мене вразила; але я мусив втримати ініціативу. Тож підвівся, склав руки і став до нього обличчям.

— Брате Джероме, досить цих образ і ваших розповідей. Я прийшов сюди, щоб обговорити огидне вбивство Робіна Синґлтона. Ви обзивали його лжесвідком і брехуном перед свідками. Я хотів би знати чому.

З рота Джерома вирвалося щось схоже на гарчання.

— Ви знаєте, що таке катування, єретику?

— Ви знаєте, що таке вбивство, монаху? І жодного слова від тебе, Марку Поере, — додав я, коли той розтулив рота.

— Марк. — Джером понуро всміхнувся. — Знову те саме ім’я. Ну, ваш помічник схожий на іншого Марка.

— Якого іншого Марка? Про що ви белькочете?

— Чи розповісти вам? Кажете, що не хочете більше вигадок, але ця історія вас зацікавить. Чи можу я знову сісти? Зараз мені боляче.

— Я більше не терпітиму зрадницьких слів чи образ.

— Без образ, обіцяю, і без зради. Тільки правда.

Я кивнув, і Джером опустився на ліжко за допомогою милиці. Він почухав груди, здригнувшись від болю, який завдавала волосяниця.

— Бачу, те, що я розказав про моє катування, збентежило вас, адвокате. Це збентежить вас ще більше. Той, інший хлопчик, якого звали Марк, був Марком Смітоном. Ви чули це ім’я?

— Звичайно. Придворний музикант, який зізнався у перелюбі з королевою Анною і помер за це.

— Так, він зізнався. — Джером кивнув. — З тієї самої причини, з якої я присягнув.

— Звідки ви це знаєте?

— Зараз розповім. Коли я склав присягу перед Кромвелем у тій жахливій кімнаті, комендант сказав, що мене на кілька днів залишать у Тауері, доки не відновлюся; через мого родича домовилися, щоб прилаштувати мене пенсіонером у Скарнсі. Джейн Сеймур скажуть, що я присягнув. Тим часом лорд Кромвель утратив інтерес до мене; він поклав мою присягу до решти своїх паперів.