Метью Шардлейк. Розгін

Він кинув на мене гострий, важкий погляд. Уперше мені стало незручно від його погляду. Еліс увійшла з кухлями теплого вина. Усміхаючись, вона пройшла повз мене, а потім обмінялася з Марком багатозначним поглядом. Я відчув приплив ревнощів.

— Дякую, Еліс, — сказав я. — Це дуже приємно. Ми розмовляли з братом Джеромом і могли б трохи відновити сили.

— Справді, сер? — вона не виявила особливого зацікавлення. — Я бачила його лише кілька разів, накульгував довкола. Кажуть, він божевільний.

Вона зробила реверанс і вийшла. Я обернувся до Марка, який сидів, втупившись у вогонь.

— Сер, — сказав він, вагаючись, — хочу вам дещо сказати.

— Так? Продовжуй.

— Коли ми повернемося до Лондона, — якщо ми коли-небудь вийдемо з цього місця, — я не хочу повертатися до Палати. Я вирішив. Несила це витримувати.

— Витримувати що? Що ти маєш на увазі?

— Корупція, жадібність. Увесь час нам надокучають люди, які хочуть знати, які монастирі закриють наступними. Вони пишуть благальні листи, з’являються під дверима, заявляючи, що знайомі з лордом Річем, обіцяють вірність на службі Річу чи Кромвелю, якщо їм дадуть землі.

— Лорду Кромвелю, Марк…

— І високопосадовці говорять тільки про те, який придворний може піти на плаху наступним, хто обійме його посаду. Я це ненавиджу, сер.

— Що змусило тебе так думати? Те, що сказав Джером? Ти боїшся закінчити якось так, як Марк Смітон?

Він прямо глянув на мене.

— Ні, сер. Я раніше вже намагався розповісти вам, як ставлюся до Палати.

— Марку, послухай мене. Я не менше, ніж ти, недолюблюю деякі речі, які зараз відбуваються. Але… це все заради мети. Наша мета — нова і чистіша держава. — Я підвівся і став над ним, широко розпростерши руки. — Монастирські землі, наприклад. Ти бачиш, яким є цей монастир, ці товсті монахи, які погрузли в кожну єресь, коли-небудь придуману Папою, живуть за рахунок міста, кланяються своїм образам, а за будь-якої нагоди поводяться безсоромно один з одним, або з юною Еліс, або з тобою. Усе це наближається до свого кінця, і так має бути. Це ганебно.

— Деякі з них непогані люди. Брат Ґай…

— Сама установа гнила. Послухай: якщо лорд Кромвель зможе здобути ці землі для короля, то, так, деякі володіння будуть передані його прибічникам. Така природа протекції, так працює суспільство, — це неминуче. Проте суми величезні; вони дадуть королю достатньо грошей, щоб стати незалежним від парламенту. Слухай, ти переживаєш за важке становище бідних, чи не так?

— Так, сер. Це ганьба. Таких людей, як Еліс, повсюди викидають з їхньої землі, безхатченки жебракують на дорогах…

— Так. Це ганьба. Минулого року лорд Кромвель намагався внести на розгляд парламенту законопроект, який би справді допомагав бідним, створив притулки для тих, хто не може працювати, і забезпечував великі громадські роботи для безробітних — будівництво доріг і каналів. Парламент відхилив законопроект, оскільки землевласники не хотіли платити податок на прибуток для його фінансування. Але з багатством монастирів у королівській скарбниці парламент йому не потрібен. Він може будувати школи. Він може заплатити за Біблію англійською у кожній церкві. Уяви собі: праця для всіх, усі читають Боже слово. І саме тому Палата розподілу є життєво важливою!

Він сумно всміхнувся.

— Чи ви так само, як мілорд Копінґер, вважаєте, що лише домовласники можуть читати Біблію? Я чув, що так думає лорд Річ. Мій батько не домовласник, він не матиме права читати Біблію. І я не матиму.

— Одного дня матимеш. Але ні, я не згоден із Копінґером. А Річ — шахрай. Кромвель тепер його потребує, та подбає про те, щоб він не піднявся ще вище. Усе згодом налагодиться.

— Справді, сер?

— Мусить налагодитися. Мусить. Треба думати, Марку, треба молитися.

— Я не можу… не можу впоратися з сумнівами, не тепер. Занадто багато всього на кону. — Він повернувся до вогнища. — Мені прикро, що набридаю вам, сер.

— Тоді вір тому, що я кажу.

Моя спина боліла. Довгий час ми мовчали, коли надворі настали сутінки і в кімнаті поволі стемніло. То не була комфортна тиша. Я радів, що так відверто поговорив із Марком, і вірив у те майбутнє, яке, на моє переконання, ми будували. Однак слова Джерома повернулися до мене, його обличчя і мій адвокатський інстинкт підказали мені, що він не збрехав. Але якщо все, що він сказав, правда, то Реформа будувалася на фундаменті брехні та звірячої жорстокості. І я був причетний до всього цього. Ця думка мене жахнула. А тоді в мене з’явилася ідея, яка заспокоїла. Якщо Джером божевільний, він по-справжньому може повірити у власні вигадки. Я чув про таке раніше. І сказав собі, що такою має бути відповідь; ба більше, не потрібно мучитися через це; мені треба відпочити і на завтра мати ясну голову. Ось у такий спосіб люди сумління захищаються від своїх сумнівів.

Розділ сімнадцятий

Марк відразу розбудив мене; я, мабуть, заснув, лежачи біля каміна.

— Сер, прийшов брат Ґай.

Лікар стояв, дивлячись на мене; я поспіхом зірвався на ноги.

— У мене повідомлення, комісаре. В абата є земельні акти, які ви просили, і деякі листи, які він хоче надіслати. Невдовзі він буде тут.