Мій бос — ідіот

З іншого боку, навіть це не зовсім відповідало дійсності. Люди, яких виховали й навчили в однаковий спосіб, у результаті все ж сильно відрізнялися один від одного. Я уявляю, як учені чухають потилицю, намагаючись все це зрозуміти.

Нині панує консенсус, що 40–50% нашої особистості можна пояснити впливом генетичних чинників. Найближче оточення, тобто сім’я, — 5%, решту 45–55% визначають унікальні для людини чинники її оточення (тобто впливи зовнішнього середовища). Ці дані є результатом десятиріч різних досліджень. Однак не варто ставитися до цих цифр як до залізних і непохитних, бо вказане відсоткове співвідношення може змінюватися. Я не буду тут удаватися в деталі, бо тільки в синіх теоретиків вистачить на таке сил.

Одним зі способів заповнити всі прогалини щодо цього — це проведення ґрунтовного й тривалого (щонайменше двадцять п’ять років) дослідження близнюків, розлучених відразу після народження. У такому разі можна було б виокремити низку чинників, які потенційно впливають на результат, наприклад, генетичний код, який є в кожного з нас. Однак я переконаний, що навіть це не пояснило б усе. Крім очевидного факту, що базовий матеріал дослідження у цьому разі є досить обмеженим.

Який з усього цього висновок?

У вас є своя особистість незалежно від того, хочете ви цього чи ні. Ви, мабуть, регулярно інтерпретуєте особистості інших людей, але робите це на основі того, що бачите.

Ви спостерігаєте за деякою поведінкою й робите свій висновок.

«Він просто смерть який зануда». Чому? Бо він глибоко занурений у дрібниці. Проте ваш аналіз ґрунтується не на знанні особистості цієї людини, а на поведінці, яку ви побачили. Крім того, він робить так тільки час від часу, бо на нього також впливають чинники зовнішнього середовища.

Поведінка — це одна річ. Особистість — це дещо інше.

Подумайте самі: ви вечеряєте й чемно вислуховуєте дурниці, про які теревенить ваш сусід за столом. Ви киваєте й ввічливо посміхаєтеся в потрібні моменти. Чому? Тому що ви навчилися соціальної адаптації. Ви ніколи не будете з ентузіазмом реагувати на процедури поточних закупівель вашого муніципалітету, які, судячи з усього, викликають захоплення у вашого сусіда за столом. Ви пристосовуєте свою поведінку до ситуації, але це не впливає на вашу особистість.

Або у вас є начальник, що дуже швидко на все реагує. Йому подобаються миттєві відповіді на все. Він хоче дізнатися, як найшвидше дістатися з точки А до точки С. Тому, щоб догодити йому, ви адаптуєте свою поведінку й поспішаєте, коли спілкуєтесь із ним, говорите майже скоромовками, але ви все одно зостаєтеся собою.

Це важливо: якщо всі весь час будуть пристосовуватися один до одного, то ніхто не буде справжнім. Усе перетвориться на гру. Що робити, якщо ви зневіритесь у собі у всьому цьому безладі?

Хіба ми ніколи не можемо бути собою?

Крім очевидного — що більшість поведінки, яку ми спостерігаємо в інших, є всього лише грою, і ми весь час до чогось пристосовуємося, часто навіть не замислюючись про це, — я хочу запропонувати вам спосіб, як це можна робити. Якщо взяти DISA за основу, ви частіше правильно вгадуватимете особливості поведінки інших людей. Щілин на поверхні соціальної криги для вас точно стане менше. Спілкування буде більш плавним. Також буде менше конфліктів. Робота стане легшою. Буде менше сварок за вечерею, легшим стане підбір потрібних працівників. Команда буде більш згуртованою.

«Це все — маніпулювання людьми й маніпулювання собою. Я такого не робитиму!» — можете подумати ви.

Усе гаразд. Кожен робить те, що хоче. Можна навіть заощадити час і закінчити читати цю книжку саме на цьому місці. Це, безумовно, багато чого скаже про вашу особистість.

Жарти вбік. Причин пристосувати свою поведінку до якоїсь конкретної ситуації може бути безліч. Можливо, це саме те, чого вам бракує, щоб побудувати діалог із начальством. Подобається вам це чи ні, ваш начальник впливає на ваше повсякденне життя. А якщо це не так, то виникає інша проблема. Невидимі начальники — це зовсім інший виклик. Детальніше про це буде трохи згодом.

Чи ваші власні кольори мають у цьому разі якесь значення?

Безумовно. Якщо ви читали «В оточенні ідіотів», то коли відкривали цю книжку, орієнтовно знали, якими є ваші основні кольори. Звісно ж, вони відіграють величезну роль, коли йдеться про вашу здатність адаптуватися до різних ситуацій. Я також здогадуюсь, що на кожен колір вам пригадалися кілька облич з вашого оточення — можливо, і ваше власне теж.

Ми вже розглянули основні риси начальників кожного кольору, і це — добра основа для подальшої роботи. Тепер ми можемо дослідити питання, чи всім слід в однаковий спосіб пристосовуватися до свого начальства.

Невеличкий натяк із мого боку — не зовсім.

Якщо ваш начальник — зелений, а ви — жовті, вам слід трохи сповільнитись і менше базікати.