Міхал Шьмєляк - Вники

потрібно для цього, і навіть знаючи прийоми на стави, це було непросто.

Після стрибка він побачив перед собою Майю і просто відштовхнув її, а одним ударом відключив

також і Сільвію, тому що та мала ловити свою подругу. У Косми була можливість врятуватися, збігаючи вниз.

Він попрямував до лісу, коли помітив на своєму шляху Шрама. Залишалося зробити лише одне — кинутися

на чоловіка й збити його ударом плеча, як регбіст. В останню мить він помітив, що у того ніж, той самий, яким він різав плівку та скотч, коли обмотував тіло Марека. Наскочивши на Шрама, Косма відчув гарячий

удар у лівий бік. Біль був жахливим, у нього потемніло в очах, і, незважаючи на величезну кількість

адреналіну, який накачував до серця організм, який боролося за життя, він знав, що вже не підніметься.

Ну що ж, він був безнадійним поліцейським. Якби він взяв із собою табельну зброю, все було б

інакше.

Якби він не повернувся до Вників.

Якби він ніколи не приїздив до Вників.

Якби він ніколи не залишав семінарії.

Занадто багато "якби".

Двоє чоловіків, від яких перед тим він вирвався, доскочили до нього. Кожен з них вирішив

компенсувати свою поразку кількома ударами ногами. Косма відчув біль у животі, в руці, почув виразний

тріск кістки, що ламається, і відчув, як щось висмоктує повітря з його легень. Це, хіба, ребра тріскалися одне

за одним. Він побачив над собою Шрама, який вдарив йому прямо по носові, а потім шмагнув його ножем, Косма інстинктивно схилив голову, але все одно відчув пекучий біль на лобі.

- Стійте! – вигукнув парох.

Мучителі заспокоїлися, Шрам підняв його, але Косма відчув, що не втримається на ногах. Дощ

дійшов до них і тільки отверезив його, посиливши біль. Поліцейський відчув кров у роті, один із ударів

ногою, мабуть, влучив йому в обличчя.

Парох стояв перед ним і люто дивився йому в очі.

– Валасякова мала вас убити, вона стояла над вашим ліжком із сокирою. Я знав, що будуть

проблеми. Але вона була недостатньо сильною. Майя сказала, що ти поїдеш звідси, і проблем не буде.

55

Найвищий закон – це добро людей (Цицерон).

136

Чоловіки, які тримали його, дозволили Космі стати на коліна. Назустріч йому йшов костельний, тримаючи в руці стилет.

Ну ось, холера, і все. За мить він відчує холод сталі на горлі, і все закінчиться. Він змінив своє життя, навіть закохався, все дарма. Кінець.

Костельний став позаду, поклав йому руку на голову, Косма відчув лезо на шиї, навіть слину боявся

проковтнути.

Майя повернула голову, вона ніби плакала. Сільвія подивилася на нього точно так само, як і вчора

ввечері, коли притулилася до дерева й віддалася отцю Мареку. З азартом, захопленням і нахабством. Їй

подобалось.

Відтак, все було доконане.

Раптом парох впав і вдарився обличчям об землю. Його голова тепер складалася з двох досить

нерівних частин, але обличчя було ціле, здивоване, з широко розплющеними очима й відкритим ротом. З

його голови текла кров, не гірше, ніж із горла Марека кілька хвилин тому. Костельний відпустив Косму й

рушив уперед, у безглуздому рефлексі ставши на коліна над парохом. У спалаху блискавки Косма побачив

підняту вгору сокиру, яка впала на нахиленого чоловіка. Удар був потужний, прямо в голову, яка луснула, як

стиглий кавун. Тіло Валенти впало на тіло пароха, а з його голови стирчала сокира, та сама, що була

притулена до стіни в домі Валясякової.

Над тілами священика й костельного, залитий проливним дощем, стояв чоловік, який щоранку

приходив до стіни цвинтаря й шукав того, хто замість нього вбив би пароха. Примарні спалахи блискавок

робили дощ, що стікав по зморшкуватому обличчю, схожим на маску кошмарного привида. Одразу за ним

стояла Ядвіга Валясяк з чотками в руці. Вона швидко хрестилася і лагідно гойдалася, заглиблена в молитву.

Люди, які тримали Косму, відпустили його і втекли, вони не були героями, вони не звикли воювати, а лише допомагати різнику, який вбивав грішників в ім'я Христа. Майя почала кричати, а Сільвія впала на

тіло свого батька і почала тягнути його, закликаючи встати.

Чоловік подивився на свої руки, а потім на сокиру, що все ще стирчала з голови костельного. На

якусь мить Косма злякався, що він знову схопиться за слизьку ручку і почне вбивати ще, і що його гнів не

закінчиться, поки він не зарубає двох молодих жінок, а може, й самого себе. Однак той пройшов повз своїх

можливих жертв і підійшов до Косми, який все ще стояв на колінах. Полегшення, яке він відчув, було

паралізуючим.

– Будеш жити? – запитав він спокійним голосом.

Косма кивнув, хоча й гадки не мав, наскільки тяжкий його стан. Його ніколи так не били, і кожна

частина його стрімкого тіла з болем повідомляла йому про його стан.

– Зрештою, я повинен був це зробити, - сказав незнайомець. – Ніхто не хотів.

– Дякую, — важко дихаючи, сказав Косма.