Міхал Шьмєляк - Вники

для завантаження, а тепер густо вкрита високою травою та бур’янами, де-не-де з’являлися і молоді

самосійні деревця. Ліс захоплював у володіння те, що колись йому належало. Ніде не було видно жодних

великих залишків будівель, стін чи веж. Працівники впоралися на відмінно, очистили монастирські споруди

до голої землі.

— Важко говорити про руїни, — з відчутним розчаруванням зітхнув поліцейський.

Майя дістала з рюкзака два маленькі, але професійні ліхтарики Maglite.

– Непогана техніка, — цмокнув Косма з визнанням.

– Якщо ви коли-небудь застрягнете вночі з дефектним акумулятором на забутому кладовищі і ваш

мобільний телефон вже розрядився, ви швидко купите найкращий ліхтарик, – відповіла дівчина. – Темніє, без ліхтарика ані руш.

Вони направилися до околиць колишнього будівельного майданчика. Промінь світла від ліхтариків

ще не мав справу з темрявою, ті були оповиті лише сірістю, але він виділяв із землі деталі та дрібні

елементи, які свідчили про історію цього місця. Тут залишки якогось фундаменту, там старі арматурні дроти, пивні та горілчані кришечки, невмирущі і присутні на кожному будівництві. Повільно й методично вони

прочісували територію, але все вказувало на те, що жодних останків, які б вказували на колишнє кладовище

чи вхід у підземелля, немає. Прийшовши сюди, Косма був більше зосереджений на Майї, ніж на шансі

знайти якісь таємничі залишки монастиря. Одним словом, він уже отримав те, що хотів.

Іноді він піднімав голову і дивився на дівчину, оточену такою недоречною тишею. Вона, безсумнівно, була прекрасною за всіма канонами, створеними протягом історії. Так чому ж вона була одна?

Мабуть, це скоро випливе, коли він закохається по вуха.

– У тебе щось є? – запитала вона, наближаючись до нього.

– Напевно, нічого схожого на побачення в стилі Індіани Джонса.

– Я оголошую перерву. – Майя вимкнула ліхтарик і скинула з плеча рюкзак. – У мене є хитра

кемпінгова ковдра, пора поїсти, набратися сил і з подвоєними силами братися до роботи. Давай знайдемо

тихе місце.

Він одразу вказав світлом ліхтарика на велику березу, що стояла біля в’їзду до цього забутого місця

розбірки.

– Кажуть, найбезпечніше місце — під березою, — сказав він і показав їй дорогу.

Майя вклонилася з усмішкою.

– Як хочеш. Вона підійшла до дерева й озирнулася через плече. – Подивись, там є маленька гірка.

Ми матимемо кращий вид.

– Духи старих монахів все одно спостерігатимуть за нами, — тихо сказав поліцейський і хрипко

розсміявся.

– Це спосіб налякати дівчину, щоб вона кинулася в обійми чоловіка? – спитала Майя, розстеляючи

ковдру з якогось матеріалу типу флісу, обшиту алюмінієвою фольгою.

– У мене широкий діапазон ходів. Це ще не кінець.

Вони сіли й дістали вино, пару складених дорожніх кухлів й пластиковий контейнер із в’яленим

м’ясом.

– Такого застілля у мене ще не було.

– Мій приятель імпортує вино зі Сполучених Штатів. – Майя помахала пляшкою перед його очима, але в сутінках він не розгледів назви на етикетці. – Ти знаєш, що у США розведення винограду та

виробництво вина почалися в Техасі? Цей приятель дав мені кілька пляшок, щоб спробувати, це остання, тому я повинен відвідати його знову. Крім того, у мене є найкраще м’ясо з яловичини, яке переживе

ядерний вибух разом із тарганами. Правило таке. Ти кладеш шматок м’яса в рот, робиш ковток вина і

повільно жуєш. Твої смакові рецептори заніміють, повір мені. Так треба робити з віскі, але я піонерка

дегустації з вином.

Він зробив, як вона сказала, і про себе мусив визнати, що не збожеволів від захвату, але посміхнувся

й схвально кивнув. Початок був поганий, яловичина відчувалася в роті як пересолена підошва черевика, а

кислотність вина викликала сльози. Проте приблизно через п’ятнадцять секунд м’ясо почало віддавати свою

есенцію, солодкість майже сирої яловичини, а вино доповнило композицію, посиливши її смаком

соковитого винограду. Майя відкусила ще один шматок яловичини й відпила вина. Косма вирішив доїсти те, що мав у роті, його зуби все ще билися в героїчній боротьбі, щоб усе це перемолоти й покласти до свого

шлунку в якійсь легкозасвоюваній формі.

50

Дівчина проковтнула свою порцію і трохи нахилилася до Косми. Маленька ковдра змусила їх бути

поруч, але тепер він відчув її дихання на своєму обличчі, хлопець швидко проковтнув м’ясо, і все це

залишило досить цікавий солодкувато-димний смак у його роті.

– У цих обставинах техаського пікніка, оточеного руїнами монастирських будівель, ти б хотів мене

поцілувати? Можливо, тут ніхто й нікого не цілував, ми могли бути першими.

Він хотів.

Косма нахилився до Майї, боячись, що вона почує, як калатає його серце, так голосно, ніби над ним

знущалася дюжина африканських барабанщиків.

Проте завадив їм не цей звук, а шелест кущів, що долинав за кілька метрів від дороги. Там хтось