Міхал Шьмєляк - Вники

червоні вогні машини, що зникала за рогом, зрозумів, що вона ж пила вино. Ось так бажання притуплює

поліцейські відчуття!

Коли він подивився на дорогу, то помітив спалахи ліхтарика, що час від часу з’являлися на далеких

деревах, що оточували руїни монастиря. Очевидно, ключ і досі не був знайдений. Якусь мить Косма

розмірковував, чи допомогти Марку в пошуках, але нарешті рушив до квартири.

Він прослизнув усередину й тихенько пройшов крізь тихий будинок. Хазяйка знову дивилася якусь

телепередачу, він не мав наміру її турбувати. Роздягнувся і ліг на ліжко.

Червоне вино і в’ялена яловичина. Він був переконаний, що навіть якщо він більше ніколи не

побачить Майю, ці дві речі завжди нагадуватимуть йому про цю незвичайну, трохи надто вже балакучу

дівчину.

Його думки більше блукали про дівчину, ніж про лампадки, які випадково знайшов сьогодні. Він уже

поринув у країну сну, коли почув хрускіт гравію під вікном. Косма трохи підвівся і поглянув на вулицю. На

узбіччі вулиці стояв не хто інший, як Шрам, той чоловік, з яким він учора пив пиво біля крамниці. Той кивнув

йому, мабуть, помітивши хлопця у вікні.

Косма зітхнув, натягнув штани й футболку й, намагаючись не шуміти, спустився вниз. Він не міг

пропустити, якщо хтось із села хоче з ним поговорити. Щоправда, за досить дивних обставин, але все ж.

Перед будинком він побачив чоловіка, який стояв на розі.

– Тут у Валясякової є лавка, приходь, – сказав Шрам.

20

Кшиштоф Веслав Холовчіц — польський автогонщик. З грудня 2007 до липня 2009 року був

депутатом Європейського парламенту. Працював у Комітеті з транспорту та туризму, Комітеті з міжнародної

торгівлі, а також входив до складу делегації зі співпраці з Республікою Білорусь.

53

Справді, біля стіни стояла маленька лавка. Вони сіли на неї, і лисий чоловік із V-подібним шрамом

на щоці простягнув йому руку.

– Рисєк.

– Косма.

– Гарне ім'я.

– Ім’я як ім’я.

– Якщо ти гівнюк, тоді хочеш найпростіше ім’я, Рисєк, тоді це добре, бо діти сміються над іншими

іменами. Але потім людині хотілося б виділитися, хоча б іменем.

– Але ж ти не кликав би мене, щоб поговорити про імена, чи не так?

Чоловік довго дивився на нього. Нарешті опустив голову.

– Ні.

– То про що йдеться?

– Нащо ти тут? По що приїхав?

– Мабуть, мені не потрібно сповідатися...

– Шукаєш того останнього, чи не так? Того священика, який був тут минулого разу?

Косма глянув на нього підозріло. Скільки він міг відкрити йому? Скільки той знав?

– Ти знаєш хто я? – нарешті запитав він Шрама. – Тому що люди, мабуть, говорять.

– Що ти поліцейський.

– І?

– І що приїхав тому, що шукаєш цього молодого священика, який нещодавно був тут на відпочиеку.

– І як ти вважаєш, вони праві?

– Я думаю, що праві.

– А тепер ти хочеш мені щось сказати, що допоможе справі?

– Ні.

– А може, ти хочеш мене попередити чи полякати? – твердо запитав Косма. Бажання спати зникло, запрацював режим поліцейського.

– Попередити? – здивувався Шрам.

– Зазвичай буває так, що хтось приїздить у село, а потім якась місцева добра душа, на ім’я, скажімо, Рисєк, попереджає, що йому краще якнайшвидше поїхати звідси.

– Забагато фільмів, пан влада, – засміявся Шрам. – Перед чим слід остерігатися? І чим тут лякати? У

Вниках нічого не відбувається, люди спокійні. Зрештою, які люди, адже щороку одні помирають і стільки ж

виїжджають. Як зараз Валясякова, їй принаймні пощастило продати свій будинок, але завтра пройдіть

вулицею та подивіться, скільки покинутих тут будинків. Ми помремо, зникнемо, нас не буде. Село пустіє.

– Мені тут подобається.

– Так, мабуть, протягом кількох днів - просто чудово. Але на цьому місці є прокляття. Можеш

сміятися, але це так.

Все вказувало на те, що чоловік прийшов поскаржитися перед кимось новим. Може, йому знудили

приятелі з-під крамниці? Косма вирішив скористатися цим до того, як вирішив, що зустріч закінчилася.

– Прокляття, диявольські дерева, безхатченки, Христос, що сходить із хреста. Коли я запитую в

когось конкретну інформацію, вони починають філософствувати. Я не вірю в прокляття.

– Якщо в селі живе кілька сотень людей, то будь-яка неперевірена інформація циркулює, як муха в

банці, робиться все злішою та гучнішою. Ми повторюємо певні речі від діда-прадіда. Як з тим деревом.

Дехто й справді вішався там, і, мабуть, у старі часи кат виконував вироки, щоб далеко не їздити. Хтось

бурмотів, що під ним у 1939 році розстріляли кількох євреїв, хто його знає. У наш час навряд чи хтось зможе

відсіяти правду від легенди.

– А Христос?

Шрам махнув рукою і дістав з кишені зім’яту пачку сигарет. Протягнув Космі, але той відмовився.

Чоловік закурив і сморід дешевого тютюну зіпсував травневий вечір.

– Це ви дурня з мене ліпили? – запитав поліцейський.

– Це не так. Всі знають, що це нісенітниця, це очевидно. Де там Христос сходить з хреста.

Стояла тиша, якщо б травнева ніч могла бути тихою, з сусіднього бузку було чути спів солов'я, Шрам

курив сигарету, все ще опустивши голову.