Міхал Шьмєляк - Вники

Скажімо, твоя дружина зраджує пана, і я скажу панові про це. Якщо пан в неї закоханий і не підозрює її в

зраді, пан буде вважати мою розмову нісенітницею, злістю, може, ревнощами і, звичайно, злим бажанням.

Якщо пан вже спіймав її на зраді, мої слова також не будуть почуті. Бо що це за новина, хоча я кажу правду?

Жодна новина. Якщо я зроблю це звинувачення, коли пан щось підозрює, а невірна жінка розважається зі

своїм коханцем, ну... Тоді це буде сувора правда, і пан буде готовий це прийняти, і це буде підтверджено

діями, і це буде легко перевірити. По-моєму, цей момент ще не настав, пан все ще закоханий і ваша

дружина і панові вірною. Хоча пан вже розуміє, що щось не так.

– То пан не скаже мені, чому ненавидить пароха і хоче його вбити?

– Ну, ай-ай-ай! – Чоловік несхвально цмокнув губами. – Як я вже сказав, я не хочу його вбивати і не

маю нічого проти нього особисто. Він ніколи не робив мені нічого поганого. Я просто вважаю, що він

заслуговує на смерть.

– Не ображайтеся, будь ласка, але це перекручена логіка.

Чоловік випростався, підійшов ближче й глибоко зазирнув Космі в очі. Він поклав руку йому на

плече, і поліцейський напружив м’язи. Він підпустив цього чоловіка занадто близько, зрештою, якщо цей тип

є небезпечним божевільним, він міг дістати ніж і вдарити його в живіт.

– Я був священиком. Пан був священиком. Отже, ми, мабуть, знаємо все про викривлену логіку, чи

не так? – чи то спитав, чи то просто сказав той, повернувся на місці і знову пішов у бік лісу.

– Зачекайте, будь ласка! – гукнув вслід йому Косма.

Раптом він почув якийсь рух позаду, швидко обернувся, після цієї близької зустрічі з незнайомцем

він був так само напружений, як і при виході на ринг. Позаду з’явився костельний і зіскочив з велосипеда.

– Чого пан знову тут шукає, га? – без церемоній запитав наймиліший чоловік у селі.

Косма повернувся в напрямку до лісу, але незнайомець вже зник між деревами. Він побіг в ту

сторону, перескочив неглибоку канаву і вибіг на стежку. Ліс був досить густий, темрява тут тихо ховалася від

пекучого сонця, ніби чекала до вечора, поки воно згасне, після чого зможе розпрямити кості і захопити весь

світ на коротку травневу ніч. Чоловіка не було й сліду. Стежка, протоптана ногами десятків поколінь, за

кілька метрів розділилася на дві. Чи був сенс гнатися за незнайомцем? Хіба що, ні.

Косма вийшов з лісу, костельний усе ще спирався на велосипед і чекав, ніби поліцейський мав

зустріч з ним, а не з парохом.

– Пан знає, куди веде ця стежка? – Косма показав пальцем на місце, звідки щойно вийшов.

– Знаю.

– Куди?

– Хіба пан не знає? – зі злобною посмішкою спитав костельний.

– Якби я знав, мабуть, не питав би!

– Оскільки пан стільки років прожив без цього знання, воно панові ще кілька днів дупу не розірве, –

відповів чоловік, а потім скочив на велосипед і поїхав до костелу.

От же ж мудак! Ще кілька таких зустрічей, і їм, ймовірно, доведеться спробувати знайти у Вниках

нового фахівця зі збору пожертв, тому що він просто хотів вбити цього.

Потрібно буде запитати у пароха про цю стежку. Йому не подобалися такі ранки, у нього відразу

підвищувався тиск, спочатку незнайомець, а цей мудак.

Він рушив у бік будинку, але рарох його випередив, він кудись йшов чи просто вирішив зустріти.

– Доброго дня, — сказав Косма. – Файний у вас костельний, не дуже милий.

У відповідь на світське привітання священик лише кивнув. На ньому був такий самий одяг, як і

вчора, штани та сорочка з колораткою, чисті й випрасувані.

– Знаєте, на великих парафіях можна перебирати харчами, я ж прийняв цю церкву з усім наявним

інвентарем. Костельний вже був, так би мовити, при справі. Може присядемо?

Парох показав рукою на місце, де вчора сиділи разом він з молодим священиком Мареком і двома

парафіянками. Косма пішов за ним і сів на лаву. Сьогодні стіл був порожній.

– Він добрий костельний. – продовжив тему священик. – Сумлінний, дуже серйозно ставиться до

своїх обов’язків. У всякому разі, це сімейна традиція.

– Так, я вже чув про це.

– Але його поверхнева поведінка лише… поверхнева. Будь ласка, вибачте мене за масло масляне, але це так. Він хороший чоловік, який любить свою сім’ю, але життя з трьома доньками та дружиною під

одним дахом може бути важким.

– Ну, і нема кому залишити ключ від знаменитого костелу, чи не так?

57

– Це додатковий клопіт, — погодився священик без тіні усмішки. – Для вас це може бути дрібницею, може, навіть смішною, але для тутешньої людини, вірної родинній традиції, це справжня тривога, яка може

пригнути до землі і забрати радість життя. Кожній людині потрібні сенс і мета життя. Що б це не було. Для

алкоголіка це може бути випивка щодня, але це утримує його у світі. Для Валентія цей костел та догляд за

ним мають сенс.

– І ці ключі немає кому віддати?

– Сина немає, а жодна з доньок не горить бажанням взятися за обов’язки. Насправді зараз у Вниках