Міхал Шьмєляк - Вники

любов до цього кольору. Це дещо підшкірне, генетичне або хромосомне. І хоча не зовсім подобається, але

мене трохи збуджує.

– Мабуть, я повинен грати тут романтика, ти ганьбиш мене.

– Ти наполовину священик, наполовину поліцейський. Останнє, чого я очікую від тебе, це

романтизм. Тож, дуже тебе прошу, відкуси яловичинки, запий вином й поцілуй мене. Хочу, щоб в перший

раз ти смакував Америкою.

Косма зробив, як вона просила, а точніше наказала. Він уже знав, чого очікувати: солона підошва, кисле вино, солодкість м’яса та вибух смаку. А потім її запах, її подих і її губи, м’які й солодкі, як давлена

малина.

– Егей, ви ще там?! – почувся з площі голос отця Марека. – Я бачу рожеве світіння, це ви?

– Щоб ти скис! – розсердився Косма, увімкнув ліхтарик і спрямував промінь світла на священика.

– Я десь тут загубив ключ, не могли б ви позичити ліхтарик? Хіба що ви вже перейшли до суті, тоді не

буду турбувати.

Косма встав і вийшов до нього.

– Повинен виписати тобі пизди, — процідив він крізь зуби.

– О! Тоді ти вже знаєш, що я почував тільки що. – Тип явно його не боявся, а повинен був. –

Заспокійся, допоможи мені. Якщо я повернуся без ключа, ця сука-хазяйка відірве мені яйця. У телефоні сідає

батарея, я почав навпомацки шукати, але вліз тільки в якісь чортові лампадки, а туфлі хоч викинь.

– Тримай.

Косма простягнув йому ліхтарик, і завмер. Відвів руку.

– Що? – невпевнено запитав Марек.

– Які лампадки?

– Ну, якийсь ідіот викинув лампадки поруч, а не в сміттєвий бак. Я спочатку перевірив там, тому що

повів Сільвію саме туди. – Він показав пальцем кудись у темряву. – Але вона скиглила, що це занадто

близько до костелу і дороги, може хтось побачить, хоч там хуя що видно.

– Веди, я присвічу тобі.

– Дайте мені ліхтарик, я сам шукатиму.

– Веди, — твердо сказав Косма, Майя теж покинула їхню схованку. Вона, очевидно, добре чула

розмову і дійшла тих самих висновків, що й він.

– Добре, добре, добре. – Марек підняв руки в знак капітуляції. - Давай. Я єбу, який скандал. Відразу

ж зникаю, так що можете закінчити.

Вони пройшли буквально кілька метрів вимощеною каменем дорогою в бік костелу. Марек

повернув ліворуч.

– Сюди світи, — сказав він. – Гарне місце невеличкий трах, тому що тут впало дерево. Є на що

спертися. А їй все було не так.

– Ну ти і хуй, — раптом сказала Майя. – Міг би дівчину в готель взяти.

Марек зупинився й багатозначно подивився на неї.

– Міцні слова для того, кого я спіймав у кущах на романтичній зустрічі, – саркастично сказав він.

– Гаразд, досить. – Косма задушив суперечку в зародку. – Ви дійшли до дерева, так?

52

– Ми не встигли, — хихикнув священик. – Добре, не сердься, — швидко сказав він, побачивши, що

вони не жартують. – Так, ми сіли на дерево, а вона почала скиглити.

– А де ті лампадки? – сухо запитала Майя.

– Під деревом. – Марек підійшов до поваленого стовбура. – Я їх раніше не бачив, тепер вліз у все це

лайно.

Косма підняв одну з лампадок, що потрапила у світло ліхтарика. Вона виглядала ідентично тієї, що

подарував йому Рубенс. Виходить, тут пройшов волоцюга. Зараз обшукувати це місце не було сенсу, надто

темно, а по-друге, з ними був Марек, якого поліцейський зовсім не хотів пускати у свої справи. Майя, мабуть, зрозуміла його без слів, бо простягла свій ліхтарик священику.

– Давай, не перешкоджай собі, — сказала вона. – Якщо знайдеш, поклич нас.

Вона кивнула Космі й попрямувала до дороги. Коли вони дійшли до неї, вона підійшла ближче й

почала шепотіти на вухо:

– Збираємо барахло, любий, зустрінемося тут завтра. Ніччю мало що зможемо зробити в цих кущах.

Ну і треба позбутися цього клоуна.

– А перший поцілунок? - спитав він.

Вона притиснулася до нього губами так, що у нього перехопило дихання, він просто забув дихати.

Так само швидко, як і почала, вона закінчила.

– Не хвилюйся, — прошепотіла вона. – Другий поцілунок, зазвичай, смачніший. А тепер веди, мій

доглядач маяка. Згортаємо майдан.

Вони повернулися на пагорб, Майя акуратно спакувала ковдру, закупорила вино, закрила

контейнер з яловичиною і закинула світлячок, який все ще випромінював рожеве сяйво, у свій рюкзак. Вони

повернулися на дорогу, хаотичний промінь ліхтарика прорізав повітря, показуючи, що сексуально

гіперактивний священик ще не знайшов своєї втрати.

– Ти знайшов ключ? – гукнув до нього Косма.

– Ні.

– Тоді шукай далі, — сказала Майя. - Ми йдемо. І пам’ятай, на ліхтарику написано: "повернись до

мене".

– Добре-добре.

– З Богом, — сказала дівчина і, хихикаючи, рушила до стоянки біля кладовища.

Вони йшли, не розмовляючи один з одним. Біля машини вона обернулася і подарувала соковитий

поцілунок.

– Тільки не смій перевіряти цього без мене завтра, розумієш? – погрозила вона пальцем.

– Так точно, — відповів поліцейський.

– Підкинути тебе до квартири?

– Прогуляюся, сьогодні гарна ніч, — відповів він.

Майя сіла в "мерседес" і поїхала з запалом, гідним Кшиштофа Головчица20. Косма, побачивши