Містичні істоти, загадки і таємниці Карпат

Охоронці лісу прив'язали до дерева стару кобилу на галявині, куди інколи навідувався бурмило. Перші три ночі ведмідь не приходив, а на четверту прийшов. Довго ходив навколо шкапи, принюхувався, поки насмілився вбити її. Через кілька днів на те місце прив'язали другу кобилу, потім третю. Відтоді ведмідь часто навідувався на галявину. Став сміливішим — зразу вбивав тварину.

Наближався день приїзду цісаря і день полювання.

В Козє цісар прибув, коли все було готове. Охоронці мисливського урочища запевнили графа, що ведмідь прийде, коли треба.

На зорі цісар зі своїм почтом пішов на те місце, де мав з'явитися ведмідь. Серед галявини стояла шкапина. Однак ведмідь не приходив. Чекали годину, дві, три, вже цісар почав дратуватися. Стривожився граф, зібрав охоронців лісу, і пішли вони шукати бурмила. Знайшли його в гущавині. Звіра було вбито ще напередодні. І шкіру здерто, й м'ясо забрано, лишилися тільки нутрощі.

Невесело почувався в той день цісар. А ще гірше — граф. За своє невдале полювання цісар зняв його з посади міністра, а Козє віддав у власність держави.

Більше не приїжджав цісар Австро-Угорщини на полювання. Не з'являвся тут і віденський граф. Але не раз іще гуляли в мисливському замку пани — із Австрії, Угорщини, Німеччини, Чехії.

Сліди їхніх розкошувань — так званого мисливського замку — збереглися донині.

Легенда про вершини Близниці

У Карпатах є дві високі гори, дуже схожі одна на одну. Здавна їх називають у народі Близницями.

Колись давно, коли люди тільки оселилися в цій місцині, на цих горах не було такого густого лісу, як тепер, а на галявинах росла висока соковита трава. Якось улітку, під час сінокосу, там косив чоловік, а жінка винесла йому обід. Цієї хвилини її й застали пологи. Отже, вона просто на гірській галявині народила двох хлопчиків-близнюків.

Із плином років хлопці виросли і перетворилися на вродливих і напрочуд дужих парубків. Водночас якийсь пан забрав собі ті дві гори, а разом з ними й ліс. Той пан дуже любив полювати.

Одного разу захотів він вполювати ведмедя, та не просто вполювати, а піймати його живим, аби похвалитися перед іншими панами. Мисливці йому розповіли, що в Ялинковатому живуть два сильні хлопці-близнюки, які можуть допомогти йому упіймати ведмедя. Пан їх і запросив, а натомість пообіцяв віддати їм обидві гори з лісом. Хлопці дали згоду. Коли загоничі нагнали на панів ведмедя, вони його оглушили, зв'язали і поклали в заготовлену клітку. Пан наказав покласти клітку з ведмедем на фіру і повіз її до свого маєтку.

Дорогою панові стало шкода віддавати гори з лісом хлопцям, і він наказав своїм охоронцям убити парубків.

Нелюдська жорстокість пана вразила місцевих жителів, які на згадку про загибель красенів-близнюків назвали гори Близницями.

Легенда про гору Говерлу

Одного разу угорський барон Янош Нодь дізнався, що ніхто з-поміж мадярів ще не піднявся на найвищу, тоді ще безіменну гору в Карпатах. Він і вирішив першим вийти на вершину і дати їй своє ім'я. Із собою взяв двадцять дужих слуг на конях, запасся харчами та спорядженням і вирушив у дорогу. Надворі в цей час якраз було спекотне літо. Уся Угорщина чекала на похід Нодя, який мав принести славу цілій державі і, звичайно, собі. А от про те, що на цю вершину не раз уже сходили прості селяни, ніхто й не хотів згадувати.

Минуло два місяці, і нарешті дістався Янош Нодь до невеликого карпатського села, що загубилося в горах. Подиву його не було меж… Невже на ту гору дійсно так важко вийти? Адже її вершина, здається, зовсім поряд!

Літнє сонце пекло просто нестерпно, але йти було приємно. Хвойні праліси давали бажаний холод людям і коням. Ще два дні йшли подорожні до підніжжя гори. А там уже барон зупинився і наказав розбити табір, аби відпочити й відновити сили.

Ще два дні люди відпочивали. Аж нарешті, залишивши трьох чоловік та коней у таборі, барон із рештою слуг на світанку вирушив на гору. Довго йшли подорожні, у декого навіть взуття розбилося. Довелося продиратися крізь густі хащі, наступати на колюче каміння, перелізати через товсті колоди, повалені бурею… Люди знемагали й падали, що почало дратувати гордого пана. Одного слугу, який хотів вертатися назад, пан від злості пристрелив.

Під вечір змучені люди вийшли з лісу й побачили перед собою широку полонину, яка наче сягала неба. Не був утомленим тільки Нодь. Вершина, що височіла за якихось кількасот метрів, вабила чоловіка, і він летів до неї, щоб стати першим над Карпатами.

Ніхто і не звернув уваги на те, що небо затягнули важкі хмари. Схаменулися подорожні тільки тоді, коли на них посипав лапатий сніг, подув крижаний вітер, знялася хуртовина й завирував буран. Аби врятуватися від бурі, люди розбіглися хто куди. Даремно Нодь зупиняв їх — ніхто не хотів його чути. За ніч намело стільки снігу, що люди ледве пересувалися від замету до замету.

До табору повернулася лише третина слуг — змучених, голодних, перемерзлих. Решта загинула в бурані. Не повернувся й барон Янош Нодь.