Містичні істоти, загадки і таємниці Карпат

Мисливство здавна належить до основних господарських занять українців. Протягом тривалого періоду це заняття посідало вагоме місце у господарстві нашого народу. За його допомогою українці захищали поля, городи, худобу та птицю, а також здобували м'ясну їжу й отримували інші цінні продукти.

Унаслідок поступового освоєння українцями незаселених земель, розорювання великих площ значно зменшилася кількість диких звірів, відповідно дещо занепало й мисливство. Сьогодні його можна сприймати лише як хобі. Проте в Карпатах мисливство зберігалося аж до середини XX століття, і найбільшого поширення воно набуло на Бойківщині, Гуцульщині й Лемківщині.

Чому жителі цих земель так широко застосовували мисливство? Річ утім, що ця територія, вкрита великими масивами лісів, зумовлює багатство дикої фауни. Саме це й спричинило значне розповсюдження традиційного мисливства у зазначений період в Українських Карпатах та Поліссі.

Як і будь-яке традиційне заняття, мисливство супроводжувалося безліччю ритуалів, обрядів, повір'їв тощо. Кожен мисливець приділяв велику увагу дотриманню певних обрядів, які, відповідно до народних вірувань, мали принести йому успіх під час полювання. Тож розглянемо мисливські ритуали та обряді детальніше, аби мати уявлення про життя цього шару населення.

Усі мисливські ритуали, обряди та окремі повір'я звичайно ж пов'язувалися з рушницею, що була головною зброєю, та мали на меті забезпечити успіх під час полювання і оберігати рушницю проти впливу на неї «злих чарів». У значній кількості мисливських обрядів фігурувала гадюка. Так, наприкінці XIX століття, аби рушниця влучно стріляла та щоб «її ніхто не урік», мисливці брали жало гадюки, гадючий «чесник», ладан, зрізані верхівки з дев'яти осик і приносили ці атрибути до храму на дев'ять богослужінь. Після цього окреслювали всім цим дев'ять разів рушницю і ховали в отвір у прикладі.

Для того щоб рушниця «остро била» та щоб не розходився далеко звук пострілу, мисливці вбивали в березні гадюку, відрубували і а засушували її голову, а потім розтирали її на порох, примовляючи: «Острас була, як вогонь; когос заразила, не віратував сі, так, аби моя пушка, кого закрасит, аби не втік». Цим порохом вони набивали рушницю. Такий ритуал захищав зброю проти магії недоброзичливих людей. Крім того, мисливці вірили, що шматок гадюки, вкладений в отвір у прикладі рушниці, притягував до зброї звірів. Також вважалося, що жало гадюки в прикладі рушниці гарантує її бездоганну роботу й надійність. А щоб рушниця точно «не підвела» мисливця, він повинен був застрілити гадюку у свято Воздвижения Чесного Хреста (27 вересня).

На Поліссі з нової рушниці перший раз було заведено стріляти у вужа чи гадюку. Також тут вистрілювали гадюкою та вужем із рушниці, яка погано стріляла. Окремі повір'я, пов'язані з гадюкою, збереглися з-поміж мисливців до наших днів. Так, місцеві жителі Карпат стверджують, що в змії потрібно витягнути язика, покласти його в приклад, і тоді влучатимеш у будь-яку ціль.

Наступний мисливський ритуал мисливці використовували з метою охорони. Мисливець застосовував його тоді, коли в нього хтось крав порох і міг за допомогою нього зробити рушницю непридатною для використання. Щоб цього не сталося, мисливець набирав до схід сонця воду з дев'яти криниць, на ватрі, розкладеній із дев'яти «кавалків» глоду, варив у ній дев'ять шматочків глоду, шипшини й ожини, а потім кидав у воду дев'ять вугликів глоду, рахуючи їх у зворотному порядку. Після цього вода вливалася в рушницю, яку залишали на ніч біля кочерги. Вранці воду виливали зі зброї на схід, а потім заряджали рушницю та стріляли.

Після вистрілу дуло одразу ж потрібно було закрити рукою, а через хвилину понюхати руку. Якщо від неї не було чути диму, то весь ритуал повторювали знову, і так доти, поки не з'являвся потрібний запах.

А цей обряд використовувався для того, щоб дробини влучали близько одна біля одної, не розліталися і звір отримував важчі рани. З цією метою мисливець відламував невелику тріску з викопаної труни. Цю тріску паламар клав у церкві під престіл, на якому відправлялося Богослужіння. Тріска мала там лежати протягом дванадцяти богослужінь. У ті дні, коли в церкві відправлялися богослужіння, мисливець, окрім сніданку, нічого не вживав у їжу. Після відправлення в церкві дванадцяти богослужінь він забирав тріску і протягом трьох вечорів замовляв над нею по три рази: «Як сї не розсипали тоти кістки, що у тобі були, як єс їх затримала в собі, так аби сї тримав шріт з моєї пушки при купі». Далі він клав цю тріску між дробинами.

Мисливці здавна вважалися великими грішниками, адже вони відбирають життя в того, кого не створили. Саме тому, за повір'ями, мисливці мусять прожити життя кожної тварини, яку вони вбили.