Містичні істоти, загадки і таємниці Карпат

Кажуть, що навіть птиця цього дня не в'є свого гнізда. Вірять, що на Благовіщення земля, що відпочивала і сили набиралася, відкривається і все живе на світ випускає. У свої права вступає весна. Зацвітають перші весняні квіти, які мають магічну силу для дівчат — на красу і долю. Ґазда виганяє надвір худобу на весну подивитися. Ворожать у цей день, аби прихилити добро, відвернути лихо, ворожать також і на врожай. У благовісний понеділок нічого не дається з хати, бо це би пошкодило маржині. Нічого не можна сіяти, садити, ні щось інше робити в городі, аби буря і град не вбили сівбину й городину.

У передвеликодню середу увечері палять вогонь на городі, «аби городина велика росла і добре родила». Дуже корисним для здоров'я і відвертання всякого лиха є перескакування через вогонь у цей вечір.

У чистий четвер діти ходять по хатах, переважно до родини та знайомих, «у живники» (вогники, хапанки), де їм дають перепічки, кукуци, писанки. Ворожать: якщо першим прийде хлопчик, будуть родитися й вестися в ґаздівстві бички й баранчики, а коли дівчинка, то ягнички й телички.

Найзнаменнішими, найсвятішими атрибутами Великодня є паска і писанка. Тож вони і стали в народі оберегами від злих чарів, символами щастя, долі, добробуту, любові, вірності. Наприкінці передвеликоднього тижня ґаздині печуть паски, підбирають для свячення писанки. Коли приходить час саджати паски в піч, ґаздиня посилає ґазду надвір щось робити і щоб він не допустив когось до хати, «аби той не наврочив паски». Не можна дітям рипатися, щоб паски не «сіли». Саджаючи паски в піч, ґаздиня примовляє: «Яку тебе файну та гладку в піч кладу, аби-м тя таку файну та гладку з печі вибрала». Добродійну чарівну силу має на Великдень писанка — символ народження весняного сонця. Вона допомагає в біді, забезпечує родинний добробут, приносить щасливу долю дівчині. Захищаючи свої вироби — писанки — від уроків, писанкарка вкидає до фарби сіль. Свячену писанку кладуть у миску з водою, і в тій воді дівчата миють личка, аби були такі самі файні та величні, як писанка на Великдень. У цей день дівчата дарують хлопцям писанки; кожна дарує тому, котрий їй подобається, на котрого має надію, котрий гарно танцює і запрошує її до танцю.

У день святого Юрія велику чародійну силу для худоби мають вода і вогонь. Цілющою є юріївська роса, відворотом злих чарів — юріївський вогонь (ватра). Тому на Юрія дуже рано ґазди виганяють корів поміж ватрами на росу, «щоб відьми і всякі злі чари не мали над ними сили». Існує повір'я, що на Юрія починає співати соловейко та вперше кує зозуля. Добре, щоб той, хто вперше почує зозулю на Юрія або і після Юрія, мав при собі якийсь гріш і хоч крихту хліба. Але має чи не має, мусить відповісти: «Маю гроші, маю хліб», щоб мати їх цілий рік.

По куванню віщунки-зозулі дівчата ворожать на весілля. Почувши вперше зозулю, дівчина питає:

«Скажи мені, зозуленько, ку-ку, ку-ку,
Через скільки років я буду в вінку?»

Якщо зозуля перестає кувати або закує один-два рази, то це знак, що дівчина цього року або ж через рік-два вийде заміж. А буває, що накує багато років до весілля — на журу і смуток дівчині.

Одним із найцікавіших свят у народному святкуванні, з яскравим розмаїттям звичаїв, повір'їв, ворожінь, є день Івана Купала. Це дівоцьке свято, свято кохання, ворожіння, чарування… У цю ніч щастя дівоче по землі ходить, та не кожна дівчина його знаходить. Цієї ночі пахощі квітів і трав найп'янкіші, дзюрчання струмків наймелодійніше, сили чар-зілля найпомічніші, чари кохання найзвабливіші. Неспокійної, звабливої купальської ночі дівчата сплітають вінки з квітів і пускають на бистру течію, аби в долі запитати, чи судилося їм милого знайти; і якщо судилося, то звідки, з якої дороги.

Початок осені — це час закінчення збирання врожаю на городах та в садках, пора заготівлі цілющих трав для лікування худоби, час проведення різних традиційних дійств на урочисте відзначення радісної для хлібороба події — урожаю. Із цим радісним часом збігаються календарні свята Маковія і Спаса, народне відзначення яких пов'язується з прадавніми народними звичаями, повір'ями, ворожіннями, віщуваннями… На Спаса рано готували кошик, до якого клали найкращі плоди саду: яблука, груші, сливи, також молоді качани кукурудзи; а кругом кошик обтикали квітами: чорнобривцями, васильками та іншими. Брали також пучки колосся жита, пшениці й голівки маку. І несли до церкви святити. Повернувшись додому, родина сідала за стіл і споживала свячені фрукти з примовками та побажаннями: «в саду рясного, в полі буйного», щоб садовина добре родила. Багато людей до Спаса не їли фруктів, бо це вважалося гріхом. Годилося також молоду кукурудзу вперше попробувати на Спаса — «на добрий урожай». Свячені пучки збіжжя і маку вішали в хаті на сволоку, а квіти затикали за образи як обереги хати від злих сил.