Містичні істоти, загадки і таємниці Карпат

Міцно прив'язаний до місця проживання гуцул із великою пильністю та любов'ю ставиться до заснування обійстя. Місце для хати вибирає, звичайно, на горбі, проти сонця, щоб було йому далеко видно і щоб це місце було менш приступним для злих сил. Місце для хати мусить бути щасливим, а таким є те, де худоба радо спочиває або де мурашки насипають купину. Починаючи на цьому місці будову, майстер перш за все робить хрест із смерічки, обвиває його вовною, прикрашає зіллям, обкурює ладаном, кропить свяченою водою і закопує посередині місця, де має стояти хата, а тоді зав'язує будинок. Зав'язавши четвертий вугол, обкурює ладаном ціле місце під хату. Тепер майстер хоче твердо переконатися, чи в добрий час засновує хату, бо від цього залежить, чи в здоров'ї, злагоді, достатку, довголітті буде жити ґазда. Добрий знак, якщо ластівка заспіває, кінь заірже, віл заричить… Але якщо коза заверещить, ворона закрякає, собака забреше — то поганий знак. Далі майстер прислухається до потоку, вітру. Якщо потік шумить лагідно, вітер віє тихо і немає грому — то дуже добрий знак. Такого доброго часу треба вичікувати. Вибравши щасливий момент, майстер продовжує роботу: наливає в усі чотири вугли свяченої води, кладе хліба, солі, сирої білої і чорної вовни — на щастя, радість, здоров'я, достаток, довголіття, продовження роду. Усе це робиться до полудня.

Після цього ґазда ставить посередині стіл, на нього горілку, пиво, їжу, приходять запрошені гості з хлібом, калачами, зерном, мисками з мукою на заснування, музики, і гості з ґаздами святкують.

Першим до нової хати впускають кота. А на кожнім гуцульськім подвір'ї охороняє ґаздівське добро лютий пес. Аби пес був лютим і прудким, треба мочити тютюн протягом трьох днів у молоці, потім процідити те молоко через вістря коси і зварити в ньому осине гніздо разом з осами. Це зварене з осами молоко мішають з рідким кулешем, над ним тричі говорять примовку: «Аби-с був острий, як коса, а жерсткий, як оса!» — і дають його псові їсти. З поведінкою пса пов'язують і деякі ворожіння. Дуже погано, наприклад, коли пес виє. Це обов'язково означає, що на близькому куті «буде мертвець».

Взагалі, в гуцулів багато прикмет пов'язано з тваринами. Так, коли кіт миється, лижеться, слідкують, куди повернута його піднята лапка, бо звідти прийде до хати гість, а якщо в хаті є дівчина на видінні, то, може, навіть і старости. Чорного кота мати в хаті добре — злагода і здоров'я буде. Але дуже погано, коли чорний кіт дорогу перейде. Це віщує невдачу, якусь біду в дорозі. Тому, хто в дорогу вибирається, бажають: «Аби вам чорний кіт дорогу не перейшов!»

Під стріхами хат, в яких живуть у злагоді добрі, чесні, щасливі люди, в'ють свої гнізда ластівки. До них гуцули ставляться дуже бережно, вважаючи, що руйнувати ластівчине гніздо — великий гріх. Існує повір'я, що «хто візьме в руки ластівку або її яйце, в того лице вкриється веснянками (ластовинням)». Дитина, в якої лице вкрите веснянками, побачивши навесні вперше ластівку, повинна тричі промовити: «Ластівки, ластівки, беріть у мене веснянки!» За ластівками ґазди угадують погоду: стеляться по землі — погода буде, бояться землі — на негоду. У близькому сусідстві з людьми живе й сорока. Вона любить посидіти на колу і скреготати перед вікном. Радісно стає в гуцульській хаті, особливо дівчині на виданні, коли перед вікнами заскрегоче сорока. Адже вона віщує гостей. Коли ж чорний ворон літає над хатою, треба, проганяючи його, говорити: «Крячи собі на свою голову, агій на тебе, цур тобі та пек!», бо його крякання віщує щось дуже погане.

Щасливе і застережене від пожежі те ґаздівство, в якому є гніздо бузька. Руйнувати гніздо цього птаха — велика небезпека. Вірять, що хто зруйнує гніздо бузька, в того хата згорить. А ще говорять, що в родині, у ґаздівстві якої гніздяться бузьки, народжуються здорові діти.

Бажаючи мати гарну, розумну, здорову дитину, вагітна жінка повинна дотримуватися прадавніх народних звичаїв, повір'їв, ворожінь задля дитини, що має народитися. Усвідомивши свій стан, вона має завжди бути радісною, веселою, привітною, радо спілкуватися з людьми, сміятися, співати, щоб такою була й дитина. І повинна зізнатися комусь, сказати, що вона «при надії», щоб дитина не була німа.

Не можна «тяжкій» жінці проходити поміж двох чи кількох людей — треба їх обійти, бо дитина може бути косоока. Така жінка мусить також стерегтися, щоб не задивитися на дуже негарну людину, бо дитина може бути такою самою.

Жінці «в тяжі» дуже небезпечно чогось налякатися, як-от миші, пса чи вогню, а якщо вже і трапилося таке, то щоб з переляку не вхопилася рукою за лице і не крикнула, бо від того в дитини можуть бути на лиці латочки з шерстю, або плями червоні, як вогонь, або дитина може загикуватись.