Морбакка

Ларс з Лондона й Маґнус з Відня увесь день розорювали ниву нижче від стайні. Свен з Парижа доглядав і годував корів, а ще допомагав на зборі картоплі. Юган з Праги копав картоплю, а ось Пер з Берліна нічогісінько не робив. Не міг працювати через біль у спині, тож подався на панський хутір, щоб трохи розвіятися. Конюх піклувався про коней у конюшні, час від часу колов дрова. Хлопчина-наймит працював на картопляному полі. Олле з Маґґебюсетера на господарстві не працював, прийшов у Морбакку купити пуд жита.

Надворі вже настала осінь, сіялася мжичка. З пів п’ятої до п’ятої годилося вечеряти, усі робітники потягнулися в челядню. Ноги в глині, одяг промок, самі чоловіки похмурі й роздратовані.

Вони розпалили піч і посідали навколо. Ларс з Лондона, орендатор найбільшого хутора й найстаранніший з усіх поденників, сів на дерев’яний пеньок навпроти вогню; Маґнус з Відня, майже такий самий старанний робітник, як Ларс, сів поруч на шевський ослін-триногу. Свен з Парижа, який вважав себе не гіршим за решту, хоч гарував у стайні й ходив за худобою, сів на причілок перед самою піччю, загородивши спиною вогонь від товаришів. Юган з Праги сидів на другому шевському ослоні, а старий з Берліна — ​на козлі для розпилювання деревини, трохи віддалік від решти. Конюх вмостився на ліжку й баламкав ногою. Хлопчина-наймит виліз на верстат, а Олле з Маґґебюсетера сів біля дверей на діжку з фарбою, поклавши ноги на куплений мішок із житом.

Ларс з Лондона, Свен з Парижа, Маґнус з Відня і Юган з Праги розв’язали свої вузлики з харчами й вийняли по пайді м’якого житнього хліба з грудкою масла посередині. Потім витягли з-за пасків під фартухами ножі, обтерли їх до штанин і намазали масло на хліб. Відрізали по шматочку й насолоджувалися трапезою. Хлопчика-наймита послали на кухню за вечерею для себе й конюха. Він повернувся з двома половинками житнього млинця, двома грудочками масла й скибками свіжого сиру. А Пер з Берліна, який того дня не працював, не мав з собою перекуски. І Олле з Маґґебюсетера, який прийшов у Морбакку купити жита, теж нічого не прихопив з дому; сидів і дивився, як їдять інші.

Вогонь тріщав і палахкотів, тепло ширилося челяднею, мокрий одяг підсихав, шматки глини відвалювалися від підошов.

Коли канапки з’їли, Ларс з Лондона, Маґнус з Відня, Свен з Парижа, Юган з Праги, конюх і наймит — ​усі, як один, вийняли з кишень штанів маленькі папуші тютюну. Старий з Берліна тут уже не відставав, теж мав що закурити. Лише дядько з Маґґебюсетера не знайшов ні крихти тютюну в кишенях.

Чоловіки знову витягли ножі, відрізали потрохи від папуші, поклали на фартухи й подрібнили листя. Потім дістали маленькі люльки, теж сховані під фартухами, й набили їх тютюном.

Ларс з Лондона підняв з підлоги тонку скіпку, підпалив її в печі, припалив люльку і передав скіпку Маґнусові з Відня. Маґнус з Відня передав скіпку Свенові з Парижа, той — ​Юганові з Праги; Юган з Праги простягнув скіпку Перові з Берліна, який сидів на козлах позаду нього. Пер потягнувся, щоб передати вогонь конюхові. Конюх припалив люльку й тримав скіпку в руці, доки підійшов хлопчина-наймит і забрав її. Олле з Маґґебюсетера вогню, звісно, не потребував, бо не мав ні люльки, ні тютюну.

Чоловіків розморило від ситості й тепла, світ почав набувати приємніших обрисів.

Олле з Маґґебюсетера виповнилося шістдесят, він страждав від подагри, пальці йому поскручувало, голова хилилася до плеча. Спина згорблена, зір ослаб, одна нога коротша за другу, сили катма, та й з головою не все гаразд. Дідуган був беззубий і бридкий на вигляд; не чесався і не мився, певно, з пів року; у густій бороді позастрягала солома й тирса. Він мав невеличкий хутірець у лісі, але ніколи не був вправним господарем, тож не зумів вибратися зі злиднів. Вічно похмурий і невдоволений, друзів у нього ніколи не було.

Коли дим курива наповнив челядню, він буркнув наче сам до себе:

— Я все життя бідував, а оце недавно почув, що є одна країна, Америка називається, хочу туди податися.

Усі, посоловілі від ситої млості, мовчали. Ніхто йому не відповів.

Олле з Маґґебюсетера незворушно вів далі:

— Кажуть, в Америці, досить взяти палицю і вдарити в скелю, як миттю полиється горілка. Хочу перед смертю ще побачити ту країну.

Чоловіки вперто мовчали, дивилися кудись поперед себе й підсміхувалися.

Але Олле з Маґґебюсетера не здавався.

— Ніхто не змусить мене до скону віку стирчати тут у нужді, коли я знаю, що десь є країна, де зі скель джерелом б’є горілка.

Чоловіки мовчали, проте ловили кожне слово Олле з Маґґебюсетера.

— А листя на деревах у тих краях з чистого золота, — ​не вгавав старий неборака. — ​Там не треба гнути спину поденником на панському хуторі. Досить піти в ліс, нарвати оберемок листя і купити все, що душі заманеться. Ех, мушу туди поїхати, хай навіть на схилі літ.

У челядні панував затишок і спокій. Усі просто бачили перед очима дивовижну країну, де можна націдити зі скелі горілки й нарвати золотих грошенят з дерева.

Але тут теленькнув дзвін, повідомляючи про кінець відпочинку.