Морбакка

Почищену рибку забирала економка, але дівчатка ні на мить не випускали корюшку з поля зору, пильно придивлялися, як її готують. Рибинки споліскували в воді, обкачували в борошні й викладали на сковорідку. Та ось просто кидати на сковорідку й смажити не можна. Рибку тісно складали одна до одної. Економка з великими терпінням викладала тушки одним шаром, щоб вони не перехльостувалися. Потім їх так засмажували, що вони спікалися докупи, наче млинець, а тоді економка одним рухом перевертала той млинець лопаткою на другий бік. Обсмаживши й з іншого боку, так що рибки ставали золотисто-брунатними й твердими, мов скіпки, економка брала байду вівсяного хліба, накривала сковорідку й перевертала догори дном, щоб рибка опинилася зверху. Економка так смажила тільки корюшку й жодну іншу рибу, казала дітям, що цього її навчила стара пані. У давні часи кожному чоловікові подавали на стіл скибку хліба й млинець корюшки, бо тарілок тоді бракувало, не те, що тепер.

Доки смажилася корюшка, три сестрички потерпали від страху, щоб лейтенант Лаґерльоф випадково не зайшов на кухню. По черзі вибігали в передпокій, прочиняли двері вітальні, лиш би впевнитися, що він спокійно сидить в кріслі-гойданці й читає газету «Вермландстіднінґен». А коли лейтенант вставав, щоб піти на звичну вечірню прогулянку, серце в дітей аж завмирало від ляку. Ану ж йому спаде на думку пройти через кухню! Ану ж йому закортить сказати приємне слово старій економці!

Коли нарешті наставав час для вечері й усі сідали за круглий стіл, дівчатка ледь втримували серйозну міну. Щоразу, глянувши на батька, починали хихотіти. Найгірше доводилося наймолодшій, яка завжди читала молитву за столом. Вона тихенько цвірінькала, мов горобчик, який побачив вівсяне зернятко. Лейтенант розтуляв рот, щоб запитати, у чому справа, але тієї миті помічав, на щастя, тарілку з корюшкою і аж сяяв від захоплення.

— Слава Богу, у хаті знову є що поїсти!

І це було щиро сказано, бо лейтенант не вважав за їжу м’ясо, яловиче чи свиняче, лишень рибу.

Після тривалого силуваного спокою, дівчатка вибухали сміхом. Лейтенант помахував їм пальцем і хитав головою.

— Ото вже бешкетниці! Це тому ви бігали туди й сюди весь вечір, не давали мені спокійно почитати газету?

Вечеря минала дуже жваво. Лейтенант, як завжди, перебував у доброму гуморі, йому рот не замикався, а коли чимось дуже тішився, то ставав просто неперевершеним. Тоді він розповідав купу потішних давніх історій, і всі за столом за животи хапалися від сміху.

Лейтенант Лаґерльоф міг сам з’їсти неймовірну кількість корюшки, проте великодушно ділився з такою рідкістю з близькими. І пані Лаґерльоф, і мамзель Лувіса, і гувернантка, і троє донечок отримували по кілька рибинок. І всі захоплювалася, яка ж та рибка маленька і яка добра!

— Ну, хіба не смачна рибка, Лувісо? — ​запитував лейтенант свою сестру, знаючи, що вона любить м’ясо не менше, ніж він — ​рибу.

І мамзель Лувіса, як виняток, погоджувалася, що корюшка смакує, доки не настає пересит.

Склавши серветку і вже встаючи з-за столу, лейтенант урочисто промовляв:

— Запам’ятайте, що я вам скажу, діти! Навіть наш король у своєму палаці в Стокгольмі не вечеряв сьогодні розкішніше, аніж ми. Тож щиро подякуймо Господові, не нехтуймо молитвою.

Ось таким був перший день лову корюшки.

Наступного дня рибалка з Ґордшьо знову прийшов і приніс аж фунт корюшки. Звісно, його радо зустріли. За фунт риби платили дванадцять шилінгів, а це була висока ціна. Лейтенант приходив з грошима на кухню, щоб поговорити з рибалкою, подякувати, що той приніс корюшку саме в Морбакку й просити приходити ще.

— Не носи її нікому, принаймні не парохові й не фабрикантові! — ​казав він.

Дівчатка того дня чистили рибку з власної волі, але тепер їхню працю винагородили. Корюшки на вечерю вистачало для всіх, навіть лишалося лейтенантові на сніданок. Хоча челядь нею не частували. То була велика рідкість для слуг.

На третій день рибалка приносив стільки риби, що вона ледве вміщалася у великій глиняній мисці. Тепер корюшки вистачало і на панський стіл двічі на день, і пригостити управителя, але не конюха з наймитом.

У наступні дні приходили мешканці з малих хуторів навколо Ґордшьо, пропонуючи корюшку. Лейтенант Лаґерльоф купував у кожного. Усі великі миски, які лиш тільки були в коморі, наповнювали по вінця. Потім довелося брати мідний казан, а коли й там риба не вміщалася, складали її в велетенський чан.

Почистити всю рибу було дуже непросто. Служниці вже не сиділи за тканням чи прядінням, а мусили чистити корюшку. І трьох дівчаток годі було застати в класній кімнаті. Вони теж чистили корюшку не для забави, а щоб допомогти дорослим. І пані Лаґерльоф з мамзель Лувісою відкладали свої справи, щоб чистити корюшку. Але заняття це було веселе й приємне. Невелика віддушина від буденної рутини.