На другому березі (збірник)

Летіли понад морем раз лелеки
до вирію, до південних країв.
Гаїв, де кипариси, чувся спів,
і усміхались землі їм далекі.

Та задрижали вмить від небезпеки,

бо крила їх охляли. Жах глядів.
Та ліс удалі виріс парусів;
всі з щастя криком на вітрил смереки.

Завчасна радість, заміри невдалі,

бо судна в сторону противну мчали,
до півночі грізні дрімали скали.

Так зриви доля нам на інший шлях

зверта не раз; з розпукою в очах,
що хід їх, бачимо, в чужих руках.

9. СВІЧКА

В малій кімнаті стіни, наче руки,
тримають полохливу тишу в жмені.
Сіріють тіні просиво-зелені,
самітна свічка блимає зо скуки.

Шушукають якісь далекі звуки.

А ґнотик, в восковім їздець стремені,
свої маріння топить дивні, безіменні,
мов стеарин, блідим вогнем ошуки.

І тухне, й знов палахкотить ясніше,

хоч все заснуло, хоч у сні все дише,
хоч палить власне тіло біло-срібне,

хоч нищить ніч його все нижче й нижче

й ним темряву, мов ґудзиком, застібне.
До свічки наше серце є подібне.

10. БОЖЕВІЛЬНА РИБА

Дзюрить, дзижчить, дзюрчить, дзирчить вода,
мелодії грає на каміння флейті,
а в білих пін хвилястогривім рейді
риб щічки розцвітають з глибу дна.

Над плесо вискочила з них одна,

та, сонця колесом побита в леті,
упала вниз. Відтоді є в хвиль меті[26]
самітна та німа, хоч молода.

Поете! Чорний шлях твій, чорна скиба,

не заспокоїть сірини багонце
чужа ржа біржі, гниль коржава гриба.

І мрій снуєш срібнясте волоконце,

і вверх глядиш, мов навіжена риба,
яка побачила хоч раз вже сонце.

11. БАКЛАЖАНИ

З-за шиб проміння жмут, мов блиск омани,
осіннім усміхом з далеких лук
бренькливі мухи манить на рундук.
Мандрують хмарою дрібні прочани

й глядять очима, повними пошани,

як сиве павутиння в'є павук
й в вікні від дотиків охлялих рук
блідо-червоні спіють баклажани.[27]

На грядці ж застала осінь рання,

як ще були зелені, молоді;
тепер крізь скло читають хмар письмо.

Так наші мрії, заміри, бажання

перейдуть часто в дійсність аж тоді,
коли від себе їх відірвемо.

12. СТРАТОСФЕРА

Є світ над нами високо такий:
без бур, без туч, без хуг, без гроз, без граду,
що в літній день житам приносить зраду,
що в очі б'є квіток, неначе кий.

І не пече полудня жар палкий,

лиш тиша має там безмежну владу,
й не дасть шаліти хижому торнаду,
й мовчанням шепотить німі казки.

Однак не можна жити там нікому,

бо лютий холод палить гірш від грому
і найсильнпш крила вмить поломить.

Безбарвна сивина колотить розум.

Так і життя без бур, борні, утоми
нас тишею здавило б і морозом.

13. МЕТЕОР