На другому березі (збірник)

Лисніє липовий, липневий липець,
липучий і лискучий в білім збанку.
В нім розтопились зорі на світанку
і пахощі левад, квітчастих китиць.

Над озером пахучим, золотавим

дзеленькає маленькая бджола.
На брезклі брижі жовтого чола
лягає тінь ü пружком імлавим.

Мов квітка, розхиляє, п'яна цукром,

крил пелюстки, а рідина густа
маленькі ніженьки хватає цупко.

І крильцями пішла розпуки трясця,

над ними мед замкнувся, мов уста.
Ось так вбиває часом власне щастя.

«І»

І вітер, що жене по руннім полі,
і дощ, що жне руді хмар руна в млі,
і злотий усміх зір на синім тлі,
і долі спів пшеничної в стодолі.

І виноград, і водоспад удолі,

і сад, і дзвінкодзвонні солов'ї,
і їх пісні, немов фонема «і»,
і гай, і водограй, і край на волі.

І сон на сіні, й сонні лісу тіні,

і смерк в руїні, і казки в країні,
і чалі коні, і чвал баский по степі.

І грунь,[41]

і рунь, і ватра у вертепі,і гарний світ удень і серед ночі,
і найгарніший, як лиш замкнеш очі.

Подорож літаком

Літак, немов змагун, бере розгін,
костричить кострубатий, гострий лоб,
як віл, вдаряє до повітря стін,
іде в повільний гін, пізніш в галоп.

Шалений вітер дме від дужих крил,

нараз підстрибує, дере муслін
імли та пнеться стрімко в неба схил.

Відштовхуємо землю, наче м'яч.

Рев, гуркіт обіймає нас в кліщі.
Залізний круче, перестань, не кряч,
не вий! Ох Боже, як тріщить, тріщить.

Колеса в хмарах — наче ноги в стремю.

І вихилюся поза край над мряч,
аж серце випаде із рук на землю.

Підсвідомість

Понад похмуре, чорномуре бердо[42]
підносив замок кам'яний свій жест.
В him сивий мешка цар, мов срібний жезл;
в льохах тримав рабів своїх він твердо.

Навколо замка виросли крокоси,

повій з-під листя вій глядів на жердь.
Щораз то більш впадало в погріб жертв,
неначеб хто косив тяжкі покоси.

Враз лютий бунт затряс тюрми кублом.

Геть! З льоху творять інший світ в надії.
Побачив цар ті тереми новії
та став тоді своїх рабів рабом.

Цей цар — це я, палац — душа моя,

бунт — сон, раби — мої померлі мрії.

Гіпнотизер

В

молочнім світлі матових кінкетів[43]цвітуть на чорнім шовку ордері.[44]
Вогонь в очах холодних загорів,
в судоргах пальці, начеб грав на флейті.

Круг нас паде зелено-жовта мряка,

різнув у вухо свист слизький, мов різки.
Тоді виймав із наших чіл він мізки
й в кишені їх вкладав свойого фрака.

На наші очі, мов рясні каскади,

лились струмками бомбаї й багдади.

І начеб виросли нам крила з пліч,

і забажали ми летіти пріч.

Та в кріслах нас держав шалений гніт,

розпуки нас облив морозний піт.

Мурашник